fbpx
життєві історії
Їхала з татом в автобусі, я на передньому сидінні, а він через кілька місць від мене. Підходить хлопчина і питає: «Вашій мамі зять не потрібен?», Я відповідаю: «Щодо мами не знаю, а ось у тата спитаю», і не встигає він щось сказати, як я кричу через весь салон: «Тату, тобі зять потрібен?». Той, не встаючи з місця: «Гей, зятьок, скільки разів підтягуєшся?» – «Ну, шість» – «А прес?» – «Раз двадцять» – «Що запропонуєш за мою дочку?» – хлопчина, не розгубившись, простягає йому «Снікерс»

Історії з життя про справжніх татусів, від яких і сміх, і сльози щастя.

Іду на роботу з обідньої перерви, погода така гарна, сонечко, розчулилася і почала підспівувати пісеньці, яку слухала через один навушник. Тут відчуваю, як мої ноги відриваються від землі, мене тягнуть вгору і такий звірячий рявк за спиною: «Якого ти тут робиш?»

Викручуюся, бачу обличчя того, хто тримає мене за шкірку, як кошеня. У дядька очі стають квадратними, він акуратно ставить мене на місце і, обтрушуючи казна від чого мою курточку, бурмоче: «Вибачте, вибачте, зі спини за свою дочку прийняв, подумав, що мала контрольну з математики прогулює!» Я Даринка, на хвилиночку – 29 років.

Завжди розповідають тільки про мам. А я хочу розповісти про свого тата. Мати покинула мого батька і мене, коли мені було лише 5 років. Зараз мені 24, і весь цей час мене виховує батько. Він навчив мене лагодити змішувачі, електричні розетки, забивати цвяхи, водити машину, пекти пироги. Але мій тато – ще й мама! Він знає розмір моїх колготок, одягу. Знає, яку косметику я люблю, радить мені, яке купити плаття або взуття. Йому можна розповісти будь-який секрет або спитати щось на будь-яку тему. Він завжди зрозуміє і допоможе. Пишаюся ним. І люблю безмежно.

Мій татко – класичний панк: взимку і влітку одягнений у косуху, з кольоровим ірокезом на голові, татушками, у вухах сережки, багато хто дивиться на нього з обуренням і запитують, чому ж таке опудало могло свою дитину навчити, чи то пак мене. А я скажу, що цей «панк» все дитинство водив мене по музеях і театрах, не звертаючи уваги  на те, як на нього там реагують, наймав мені репетиторів і разом зі мною вивчав французьку за піснями Едіт Піаф, терпляче слухав, як я вчуся пілікати на скрипці, попутно навчаючи грі на гітарі, допомагав вибирати перші в моєму житті туфлі, вчив основам самооборони і водив як на рок-концерти, так і в консерваторію. Зараз я чекаю дитину, а тато вчиться в’язати, щоб майструвати своїй онучці пінетки і теплі шарфики, і я на всі 100% впевнена, що у моєї дочки буде найкращий в світі дідусь!

Дочка (6 років) запитує:

– Мамо, що таке «мумія»?

Починаю пояснювати, мовляв, Єгипет, фараони і так далі. Бачу, що не розуміє.

– Ну йди, спитай у тата.

– Татку, що таке «мумія»?

– Мужик сушений!

– Ааа, зрозуміло.

У дитинстві любив плюхатися пузиком на лід і щоб тато мене по ньому тягнув, тримаючи за ногу. Тато сміявся, казав, що, коли я виросту, він помститься. Виріс, у мами день народження, зустрілися за кілька кварталів, щоб букет купити, вже додому йдемо, як батя плюхається на лід, простягає мені ногу і каже: «Тягни, синку, тепер твоя черга». Так і тягнув до самого будинку з букетом в зубах, трохи пупа не розв’язав, а батько задоволений такий, ковзає на спині і посміхається.

Захотілося мені єдинорога, ну дуже-дуже сильно, навіть розревілася, тому що так сильно його хочу, але його у мене немає. Тато дивився на мене, дивився, одягнувся і пішов, повертається через 2 з гаком години з метровим єдинорогом під пахвою: білосніжний, з рожевою гривою і хвостом, очиськами лавандового кольору, від розчулення я знову розревілася. Батько лише розгублено поруч потоптався, поплескав мене по маківці і заварив чашку чаю з м’ятою, типу, нерви мені підлікувати. Як уявлю, що цей суворий вояка, – полковник! – тягнувся через все місто з Єдинорожком, аби порадувати доньку при надії, поки її чоловік у відрядженні. Розумію, що ніхто і ніколи не буде любити мене так само сильно, як тато. Він ще не знає, але свого хлопчика збираюся назвати Остапом, на його честь, чоловік не проти.

Їхала з татом в автобусі, я на передньому сидінні, а він через кілька місць від мене. Підходить хлопчина і питає: «Вашій мамі зять не потрібен?», Я відповідаю: «Щодо мами не знаю, а ось у тата спитаю», і не встигає він щось сказати, як я кричу через весь салон: «Тату, тобі зять потрібен?». Той, не встаючи з місця: «Гей, зятьок, скільки разів підтягуєшся?» – «Ну, шість» – «А прес?» – «Раз двадцять» – «Що запропонуєш за мою дочку?» – хлопчина, не розгубившись, простягає йому «Снікерс». Татусь відкрив упаковку, відкусив від батончика і простягнув: «Прийнято, дочка тепер твоя, ти хлюпик, звичайно, але я тобою займуся». Тато таки ним зайнявся: щоранку пробіжки, віджимання, підтягування і таке інше. А півроку тому мене повів під вінець не той тощенькой хлопчик, а підкачаний красунчик. Дякую, тату.

Зібралися ми якось у справах. Одягаю в кімнаті шестимісячну доньку. Чоловік в цей час в верхньому одязі та взутті чекає біля дверей, коли я подам йому дитину. Йому стає нудно, і він, впавши на коліна, щоб не роззуватися, приповзає до нас в кімнату. Почав розмовляти з дочкою, а вона на нього дивиться такими закоханими очима! Я кажу Артему: «Тільки подивися, як вона тебе любить! І за що, цікаво?» Чоловік, відповзаючи до дверей заднім ходом на карачках, бурчить собі під ніс: «Тому що вона знає, хто в нашій родині найадекватніший…»

Записала наших дочок в балетну школу, навчаються, все у них виходить, а тут капризи почалися, на кшталт набридло, важко, не хочемо, не будемо. Я з ними говорила, моя мама говорила, мама чоловіка говорила, а вони стоять на своєму, ні і все тут. Вирішила пустити в хід козирі – відправила до них чоловіка, півгодини з дитячої тихо, годину, півтори, потім вибухи дитячого сміху і переляканий голос чоловіка, який повторює «Ні, ні за що». Виявилося, що дочки поставили умову, що будуть займатися, якщо і тато буде. Він довго пручався, але під нашим дружним натиском здався, тепер 3 рази в тиждень можна спостерігати таку картину: дівчатка біжать з тренувань і повторюють всі вправи в кімнаті для танців, а з ними, в обтягуючих лосинах і водолазці, пихкає мій бегемотик – майже стокілограмовий мужик, старанно повторює всі балетні па і пліє. Це любов.

Коли мені було 18, я дізналася, що мій батько насправді мені не рідний. Мій рідний батько покинув маму принадії мною. Я була приголомшена. Всю ніч плакала, думала: «Чому це зі мною сталося? Ми не сім’я?» А потім я почала згадувати. Я згадала, як тато сидів до першої години ночі, роблячи зі мною вироби в садок, коли мама була на зміні. Згадала, як тато допомагав товаришу в гаражі, а я раптово забігла туди і в мене полетіла розпечена до червоного залізна арматура… Батько схопив її голою рукою. Опік був величезний. Зате я ціла. Згадала, як на кожен день народження він дарував мені нехай і невеликий, але гарний букетик. І вранці я прийшла на кухню, коли тато пив каву, побачила той самий шрам на руці, обняла і сказала, що іншого тата у мене немає і бути не може. Ні, ця новина не пройшла безслідно. Вона дала мені зрозуміти, як сильно я люблю маму з татом і як сильно люблять мене вони!

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page