fbpx
життєві історії
Їхня історія кохання завжди здавалася мені казковою. Коли діти поїхали на навчання до столиці, ми час від часу зустрічалися з нашими майбутніми сватами. У той же рік Марійка і Рома оголосили, що одружуються, бо скоро стануть батьками. Коли я підійшла до воріт Марійкиного будинку, почула тривожну розмову її батьків. Мама майбутньої невістки казала: А що буде, якщо Роман про все здогадається? Увечері у гості прийшла мама Марійки

Мій син закохався у сусідську дівчинку Марійку, коли Ромі всього 17 років було. Разом з нею він навчався в одній школі, разом з Машею вирішив вступати до університету. Їхня історія кохання завжди здавалася мені казковою. Марійка – порядна та добра дівчина, у неї чудові батьки. Чого ще може бажати мати рідному сину?

Коли діти поїхали на навчання до столиці, ми час від часу зустрічалися з нашими майбутніми сватами. Так, я була впевнена, що настане момент, коли Роман покличе Машу заміж і їхня казка заграє новими фарбами. Але я не думала, що це станеться так швидко.

Після літньої сесії діти повернулися додому та приголомшили новиною: вони скоро стануть батьками. Рома твердо вирішив перевестися на заочку та шукати роботу. Я дуже не хотіла, щоб мій син кидав навчання, але це його життя, тож ми з чоловіком ні на чому не наполягали.

Діти хотіли справити скромне весілля, ми їх підтримали. Батьки Марійки були не проти, і ми почали потихеньку готуватися до урочистостей. Час від часу я приходила в гості до сватів на чай, щоб обговорити деякі питання. Зазвичай я попереджала, що прийду, але того дня забігалася і забула.

Коли я підійшла до воріт Марійкиного будинку, почула тривожну розмову її батьків. Мама майбутньої невістки казала: А що буде, якщо Роман про все здогадається? Що ми робитимемо, якщо дитина народиться не схожою на них обох?»

Тато Марії відповідав: “Жінко, ми не можемо зруйнувати їхнє життя. Вони чудова пара, а те, що сталося з нашою дочкою, просто помилка. Рома любить її всім серцем, все буде добре!”

Цей діалог ввів мене у ступор. Але я здогадалася піти додому, поки мене не помітили. Вдома я не знала, що робити. Чоловіку розповідати не поспішала: хто знає, як він би відреагував. Говорити із сином було теж так собі ідеєю.

“Ранок вечора мудріший”, – подумала я і пішла спати.

Весь наступний день мене тривожили неспокійні думки. Я здогадувалась, що могло статися. Але мені потрібно було, щоб хтось сказав це точно, прямо. Довго чекати не довелося. Увечері у гості прийшла мама Марійки. Як виявилося, вона бачила мене біля воріт того фатального дня.

Катерина поклала на стіл конверт із великою сумою грошей і сказала: «Оленко, ти ж знаєш, як наші діти люблять одне одного. Ніхто з нас не хоче руйнувати їхнє майбутнє життя. Марійка сама не до кінця розуміє, що сталося. Можливо, вона й не винна. Народить одного малюка, а за кілька років з’явиться другий».

Я, як і раніше, не все розуміла, тому запитала прямо: «Вона носить дитину не від мого сина?» Катя глянула на мене багатозначно і кивнула. Все ясно. Мати моєї майбутньої невістки хоче заплатити за моє мовчання. Я подивилася на Катю і взяла гроші. І гріх на душу.

Так, мені довелося переступити через себе та своє сумління. Але хіба це не єдиний правильний вихід? Адже дитина ні в чому не винна. Гроші сватів допомогли нам влаштувати дітям гарне весілля.

А решта коштів пішла на ремонт у квартирі, куди переїдуть діти. Раніше ми віддавали її під найм за копійки, а тепер вона буде на господарстві у Марічки і Романа. Чоловікові довелося сказати не правду. Сказала, що гроші передав мій брат, який живе у США. Вирішив зробити такий щедрий подарунок своєму племіннику, внесок у майбутнє.

З того часу минуло вже 7 років. Марія встигла народити другу дитинку, і тепер ми виховуємо двох онуків. Я люблю їх однаково і намагаюся не згадувати той нещасливий день. Роман з Марійкою живуть душа в душу.

Значить, я вчинила правильно! Саме життя це підтверджує.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com