fbpx

Їсти у невістки на ювілеї нам було з чоловіком нічого, тому наприкінці свята, коли молодь танцювала, я з чистим сумлінням тихенько витягла наш конверт з 200 доларами зі скриньки з подарунками. Не знаю, чи помітила Зіна. Але мені байдуже, ми їхали здалека

Син наш Мирослав після школи поїхав вступати аж у Київ, там і лишився. Живуть вони з дружиною Зіною і сином у невеликому місті поруч зі столицею, а ми з чоловіком аж у іншій області в селі.

Бачимося, зрозуміло, ми з родиною сина не часто. Ми їздили до них на народження онука, а вдруге, коли мені невістка допомагали пройти кількох столичних спеціалістів, та й усе на тому. Взагалі ми з чоловіком не любителі міського шуму, не звикли ми до цього всього, нам краще у селі.

Діти ж до нас приїздять буквально два рази на рік, зазвичай на якісь родинні свята. Так і живемо.

А це минулого тижня невістці Зіні виповнилося 35 років, і вони нас зарані запросили на святкування. Ми з чоловіком вирішили поїхати, поміняли у райцентрі гроші на долари, бо Мирослав сказав, що краще дарувати конверта.

Святкували в ресторанчику, чоловік 20 було, майже всі нам, крім сватів, незнайомі люди. Подарунки дарували якимось дивним способом: на окремому столику стояла скринька для «конвертиків», туди ж на столик клали подарунки ті, хто дарував щось інше, а не гроші.

Але зіпсувало нам з чоловіком свято не це, а те, що їсти у невістки на ювілеї нам було з чоловіком нічого.

Знаєте, ми люди прості, звикли до нормальної їжі, а у них на святі ні картоплі, ні салатів нормальних не було. Зате були суші, якісь салати з водорослів і морепродуктів, руколи тощо, шашлички із мідій і ще якась нісенітниця.

На солодке навіть торт не подали, всі пили каву з якимись чізкейками і фонданами, а ми замовили собі чаю. З напоїв – якісь фраголіно і коктейлі, ні нормальних вин, ні біленької. Словом, ви зрозуміли.

Тому наприкінці свята, коли молодь танцювала, а старші повиходили подихати на свіже повітря, я з чистим сумлінням тихенько витягла наш конверт з 200 доларами зі скриньки з подарунками. Не знаю, чи помітила Зіна. Але мені байдуже, ми їхали здалека не для того, щоб просидіти голодними. А гроші ці ми з таким трудом відклали, а нам і хлів треба ремонтувати, і мотоблок он барахлить, новий прийдеться весною купувати… Коротко кажучи, будь яка копійка нам не зайва, тому нехай невісточка звиняє. Яке свято для нас – такий і подарунок від нас, я так вважаю.

Автор – Олена К.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page