Тітка Валя, була дуже противною, ї її дали прізвисько «Змія». А свою невістку не любила з першого ж дня. Ну, Світлана і справді красою не відрізнялася особливою: ніс гачкуватий, веснянкувата, низенька… І потім, Васька її вже при надії привіз після армії, та й виховувалася вона в дитбудинку, вищої освіти не мала..
«Біднячка» – такий був вердикт свекрухи. «Не пара вона моєму Василькові!»
Ну і почала її поступово мучити. Ніколи її майже не допускала до готування на кухні, зате обзивала її ледаркою і лежнем. До прибирання її теж не допускала практично, а потім говорила, що у тій «руки не з того місця, що навіть прибрати не вміє».
Їсти за стіл її не запрошувала, і коли Світлана сідала без запрошення, свекруха робила строге обличчя і говорила: “Ось же Бог обдарував нахлібницею, ну треба ж а! Пощастило, так пощастило!»
Світлана намагалася на рожен не лізти і намагалася свого часу проводити або в городі або на роботі.
Сусіди Світлану шкодували, а Васька, чоловік Світлани, спочатку начебто захищав її від своєї матері, а потім плюнув, все одно нічого на неї не діяло. А свекруха ще більше знахабніла.
Коли Світлана себе не дуже добре почувала і лежала, приходила в себе, свекруха зуділа: “Ось же нічого їй не бракує, інші он мучуться від хвороб, а цієї хоч би хни! Взялась теж мені на голову нашу!»
Ну і накаркала. В один сонячний день, Світлана йшла з роботи… і сталася бідна з нею, п’яний водій не помітив, що дівчина переходила дорогу. Не стало Світланки…
Треба сказати її ніхто особливо не оплакував, попрощались тихенько і забули. А Васька наш, нову дружину собі вже через місяці два притягнув. Цього разу вона свекрухи до душі лягла – і красива, і при хорошій посаді, і сім’я небідна.
Молода господиня відразу показала, «хто в домі господар» і дала зрозуміти, що ні під чию дудку вона танцювати не збирається. Відтепер Васька у неї був «мій козлик», а свекруха «стара калоша».
Сусіди зловтішалися, «Так їм, по заслузі! Це їм не Світланка, миттю всіх побудує! Особливо цю!»
Ну а що, недарма в народі кажуть: «Перша дружина від Бога, друга від чорта, а третя – від людей…»
Коли прийшов час молодим заводити дітей, виявилося, що нова дружина не може мати дітей і її це ще більше розлютило. Вона буквально з ланцюга зірвалася, на всіх кричала, а більше всіх діставалося свекрусі, як господині будинку.
Незабаром свекруха не витримала такого життя під одним даху з молодими і вирішила відселитися від них. Викупила якийсь напівзруйнований будинок на околиці села і заселилася в нього.
Перший час раділа, сама собі господиня, ніхто їй не указ… Але дуже скоро зрозуміла, що таке жити однією, нікому допомогти по господарству, нікому склянку води піднести, коли зле зі здоров’ям. І вже в 72 роки вона сильно здала, стала зовсім слабкою і безпорадною.
Через пару років і не стало, тихесенько. І ніхто навіть про це в селі відразу не дізнався, жила на околиці ж, нікого до себе ніколи не запрошувала.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
