Я з села на Черкащині. Тут народилася і виросла, а коли вийшла заміж, переїхали з чоловіком у райцентр. Народилися одне за одним двоє дітей. Ми довго тяглися, на всьому заощаджували, щоб повернути свекрам гроші за будинок. Бо коли ми купували собі житло, нам на нього дали гроші мої і чоловікові батьки. Але мої повертати нічого не вимагали, навпаки сказали, що не треба, це ж дітям і онукам, а от свекри дали нам в борг.
Та нічого, через сім років ми все їм повернули. Я веж тоді працювала після декретів, але зарплата була маленькою. Чоловік теж працював водієм на півставки на нашому хлібозаводі, заробляв менше за мене. Підробіток чи ще одну роботу не шукав, бо в нього, бачте, дієта на все життя, харчуватися треба дрібно і правильно, і так він всього, чого треба, не додержується, а якщо ще на одну роботу влаштується, то і зовсім не зможе за своїм здоров’ям слідкувати.
А дітки підростали, їхні і чоловікові запити ставали більшими, грошей не вистачало. А тоді мене покликала подруга на заробітки в Іспанію. Порадилися ми в родині, і я погодилася, адже це було дійсно спасінням! Десь півроку я була там, на місяць-два навідувалася додому.
Так їздила я на заробітки в Іспанію 15 років, ким тільки не працювала, на дуже різних роботах. Оскільки, як я вже сказала, чоловік у мене не дуже здоровий, тому ремонт робили у будинку, машину купили за мої зароблені.
І дітей, можна сказати, також я повністю утримувала, перераховуючи гроші щомісяця. Вони вже самостійними були на той час, я поїхала, коли донечці 14 було, а синові 12 років. Вони три рази були у мене в Іспанії під час канікул, я їм дуже гарний відпочинок завжди влаштовувала.
Але якось поступово атмосфера в нашій родині дуже змінилася. З чоловіком ми віддалилися, стали чужими з роками. Та і з дітьми… Це особливо прикро.
І ось в останні приїзд я дізналася, що чоловік рік тому знайшов іншу, і вона підштовхує його до розлучення зі мною. І діти не проти! Мені вони дорікають, що підлітками мене не бачили, а їх у дороге вдягала і годувала!
Ось таку отримала вдячність.
Я сказала чоловікові, що мені треба над всім цим подумати, звикнути до таких змін. Я повернулася в Іспанію.
І нарешті сказала «так» Анхелю…
Анхель – мій роботодавець останні п’ять років, я доглядаю за його дружиною, з ними і живу. Він давно приділяв мені знаки уваги, я знала, що подобаюся йому. Але він одружений… Так, вона лежить вже багато років, така важка доля у цієї жінки, але ж він сильний ще молодий чоловік, якому хочеться жити на повну.
Анхель пропонує мені бути з ним, дав навіть частку у бізнесі – маленьке кафе у Барселоні тепер моє. Ми вирішили дуже-дуже ретельно приховувати наші відносини, а там час покаже. Якщо він овдовіє (але повірте, я цього не бажаю!), то, можливо, ми і будемо разом.
Мене дуже підкосили ставлення і «вдячність» до мене чоловіка і рідних дітей, а Анхель повернув мені любов до життя, його почуття до мене справжні і щирі – це відчувається. До того ж, з дружиною вони давно вже лише на папері чоловік і дружина, не більше. Діти їхні розлетілися по світу, обоє аж в Америці.
Я розумію, що чиню не дуже гарно, але я щаслива з ним. Скоро розлучення з чоловіком – і тільки вперед, у нове життя, яке, сподіваюся, буде до мене прихильним…
Автор – Олена К.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
