fbpx
життєві історії
Їздив оце з Києва провідати батьків. Зібралися в селі всією, колись міцною, сім’єю. Закупили шашлика, батько натопив баньку – краса! Аромати  віників і смаженого м’яса, близькі люди – душа співає! Через паркан висовується сусідка: “О, гості приїхали, шашлик робите, зараз до вас прийдемо”. Потім – запитання: “Ти ж у Києві, так?”, “Багато платять хоч?”, “Коли одружишся?”

Їздив оце з Києва провідати батьків. Зібралися в селі всією, колись міцною, сім’єю. Закупили шашлика, батько натопив баньку – краса! Аромати  віників і смаженого м’яса, близькі люди – душа співає! Через паркан висовується сусідка: “О, гості приїхали, шашлик робите, зараз до вас прийдемо”.

Батько в мене людина вкрай прямолінійна і проста, відповів сусідці: “Нічого робити тут”.

Але через півгодини на подвір’ї зібралися всі родичі, які живуть у цьому ж селі. Хтось приносив із собою ще м’яса, хтось напої, але більшість просто прийшли із порожніми руками.

Кожен, хто приходив, чомусь, вважав своїм обов’язком мене обійняти і сказати, який я став високий. Потім – запитання: “Ти ж у Києві, так?”, “Багато платять хоч?”, “Коли одружишся?”.

“Вечірка” набирає обертів. На цій ноті я з усіма попрощався, взяв маму і ми поїхали до неї додому, оскіьки перебувати в цьому балагані їй не приносило жодної краплі задоволення. Сестра залишилася з батьком. Батько дуже засмутився, але все зрозумів і вибачився за те, що відбувається.

І ось ми їдемо з мамою в місто, а з заднього сидіння лунає ледь чутний плач. На мій запитання вона лише відповіла: “Я вперше за кілька років знову відчула те саме єднання, коли ви були маленькі, а ми були з татом разом і щасливі.” До міста ми їхали мовчки, кожен з нас думав про своє.

Вже і не знаю насправді, чи люблю родинні свята.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.