Юля була з бідної сім’ї. Освіти ніякої в свій час не здобула, тому пішла працювати звичайною санітаркою. Мама казала: в теплі, в білому халаті, а держава завжди гроші буде платити.
Так воно і сталося. Згодом вийшла Юля заміж за двірника Миколу, один за одним народилися дітки. Дві дочечки: Настя та Мирослава, а третім на світ з’явився і синок Богданчик.
На роботі Юлю всі любили та поважали. Хорошою вона була людиною, роботящою, чистоплотною. Як тільки якесь начальство приїжджало, Юлю враз викликали, щоб та стіл гарний накрила, любила вона цю справу, а як хвалили її? то щаслива усмішка не сходила з обличчя.
Та не довго тривало її щастя.
Одного дня на роботу прийшла жінка, яка мала в руках дві великі торби. До лікарні часто навідувалися “продавці”, але цю жінку весь медперсонал бачив вперше.
Коли жінка відкрила торбу, всі навколо ахнули. В шелестящих пакетиках лежали хустини, та такі, яких на базарі зі свічкою не знайдеш. Одна поперед одної жіночки перебирали і приміряли на себе ці “американські” красуні, продавчиня казала, що з самої Америки їх привезла її рідна сестра. В той час мати таку парчеву хустку було найбільше бажання кожної жінки, тим більше з самої Америки, а не підробку якусь.
Як гарячі пиріжки розбирали хустини одну за одною. Юля стояла наче вкопана. Вона не мала того дня таких грошей, але розуміла, другого такого шансу у неї не буде. Вона вже й уявляла, як одягне цю красу на Великдень.
Враз рука потягнулася за чорною парчевою хустиною.
– Юлечко, чому чорна, – говорили санітарки.
– А яку ще можна обрати? Жовта дуже кидається в очі, а зелений колір мені ніколи не личив. Пані, а можна я вам завтра за неї доплачу, бо не маю стільки сьогодні?
– Завтра так завтра. – Видерла перекупщиця з рук Юлі хустину, але стримала своє слово.
Вже на другий день Юля накинула на свої чорні коси цю “американську” красу, і не згледілася, як посипалася на неї біда. Один за одним пішли з того світу її свекор та свекруха, які були ще зовсім молодими. Не встигла вона чорну хустину зняти, як сильно захворіла мама, а згодом, коли ще й року за свекрами не було, пішла з життя.
Незчулася Юля, як чорні коси з-під хустини стали сивими. Не сходив сум з її моршкуватого обличчя. Біда ніяк не оминала їхню хату. Вже й тороки помалу почали облітати з хустини, ще б пак, вона пів життя її не знімає, вже й квіти не такі блискучі, як були колись.
Тільки-тільки почало налагоджуватись життя, як раптово не стало її чоловіка, а згодом все село облетіла сумна звістка. Юльчин онук Андрійко – ангеликом став, під колеси вантажівки залетів…
Дочка з зятем ледь пережили таке горе, а сама Юля вже й не розуміла, що коїться в житті. Чому все так стається.
Одного разу вона зустріла на базарі свою співробітницю, яка колись також працювала санітарочкою в лікарні.
– Юлька, ти? А ти що, досі в цій хустині ходиш? Скидай її. Одягни щось по-світліше, а то злилася вся.
Розказала Юля по своє життя, а та аж здригнулася. В кінці розмови дала адресу однієї жінки, і благально попросила туди з’їздити. Довго Юля думала над цим, та коли дочка прийшла одного разу з роботи, і сказала, що погано себе почуває, все тіло наче сковане, Юля взяла в торбу хустку і подалася до бабки.
– Цю річ вам не добра людина продала. Таким чином всі свої біди вона передала вам. Треба її спалити і одну молитву прочитати. Я вам все напишу. Прийдете додому і зробите.
Так і зробила Юля, яr наказала бабка. Дочка пройшла повне обстеження в клініці. Лікарі сказали, що нічого страшного. Виписали певні вітаміни, і та пішла на поправку. А через деякий час їхала Юля в автобусі і побачила людей, що їхали з вінками, і мимоволі почула, що їдуть прощатися з жінкою, яка все життя перекупщицею пропрацювала, а сестра її в Америці живе…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – alp-prombud
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
