fbpx
життєві історії
Юля працює програмістом в хорошій компанії. Заробляє пристойно, мені такі гроші й не снилися, але при тому виглядає, як сіра мишка. Так, вона, можна сказати, виховує без чоловіка дочку, але їй допомагає мама. Живуть вони також всі разом, тому на оренду квартири гроші не йдуть. Недавно прогулювались ми з нею по торговому центру. – Купи собі цю сукню, – сказала я. – Ні, у мене немає грошей. – Мене це спантеличило

Юля працює програмістом в хорошій компанії. Заробляє пристойно, мені такі гроші й не снилися, але при тому виглядає, як сіра мишка. Так, вона, можна сказати, виховує без чоловіка дочку, але їй допомагає мама. Живуть вони також всі разом, тому на оренду квартири гроші не йдуть. Недавно прогулювались ми з нею по торговому центру. – Купи собі цю сукню, – сказала я. – Ні, у мене немає грошей. – Мене це спантеличило.

***

– …І ось у Юлі зарплата – сімдесят тисяч на руки, уявляєш? – збентежено розповідала жінка років тридцяти п’яти подрузі.

– За моїми мірками, просто фантастичні гроші. При цьому ні кредитів, ні іпотек – і вона собі нічого зайвого дозволити не може! Ходить в одних єдиних штанах, тільки кофтинки змінює, взуття по три роки носить, на обід тягає бутерброди. У кафе не йде… І вічно грошей їй ні на що не вистачає!

– Ну слухай, Юля все-таки одна дитину виховує. Плюс у неї мама-пенсіонерка!

– Ага. У мами її пенсія хороша, а у доньки – аліменти приблизно на таку ж суму. Це ще двадцятка до її зарплати… А тут пару тижнів назад пішли ми з нею в магазин, я там сукню пригледіла. Але приміряла її і зрозуміла – не моя модель. Кажу Юлі – тобі добре буде, спробуй, одягни. І ти знаєш, на неї і правда сукня сіла, прямо як влита! Так добре! І колір її.

– А, так це те, синє? Яке ти показувала?

– Ну так! Їй і самій сподобалося, крутиться перед дзеркалом, не хоче знімати. Кажу – Юль, бери і навіть не розмірковуй, це прямо твоє, видно ж! А вона, уявляєш, заявляє – так я б, каже, взяла, але от грошей зараз немає. Зарплата на тому тижні, ось тоді прийду, і, якщо буде мій розмір, напевно, куплю!

– Хм. Ну дивно. З такою зарплатою і не знайти грошей на гарну сукню – скільки там вона коштує?

– Так копійки, близько півтори тисячі гривень! Я теж була вражена. Кажу, Юль, ти не знаходиш, що це все щонайменше дивно? Люди з такою зарплатою, як у тебе, квартири купують, машини, за кордон їздять, гаджети змінюють, а ти копійчану ганчірку не можеш собі дозволити! Так я, каже, маму з донькою влітку на два місяці відправляла на море, вибилася з бюджету…

– А! ну тоді зрозуміло… На два місяці відправити двох людей на море – це нині недешеве задоволення!

– Тань! Мама її з дитиною до Одеси на поїзді їздила. У приватний сектор, з господинею жили, готували самі – дівчинка там з алергією, годують тільки тим, що можна. Так, житло в Одесі в найвищий сезон не дешеве. Їжа – така ж, що і вдома. Квитки на поїзд для бабусі з одинадцятирічною дитиною теж не мільйон коштує…

– Ну, може, на екскурсії витрачалися…

– Ага, і на морозиво з кукурудзою! Саме так мама Юлі  і пояснила. А вона і вуха розвісила! І дарма. Там мама банально тирить у дочки гроші “на старість”.

– Та не може такого бути!

– Ще й як може… Юля повернулася до неї після розлучення з дитиною. Доньці трьох років не було. Мама взяла онуку на себе, Юля пішла працювати. Пощастило – влаштувалася на це місце, з хорошою зарплатою. Працює, звичайно, як кінь, світа не бачить. А гроші всі у мами. Карту зарплатну їй віддала, уявляєш? Каже, ну мама ж сидить з моєю дочкою, і господарство все на ній, від “а” до, “я” по-іншому не можу…

– Але те, що картка у неї, саме по собі ні про що не говорить!

– А то, що мама квартиру купила на доччині гроші, про щось говорить? Причому, Юля ні слова не сказала – це як?

– А ти-то звідки знаєш? Тобі, що, мама її доповіла про квартиру?

– Так світ тісний! Маму її звуть Ізольда Романівна, рідкісне ім’я, погодься. А у мене сестра двоюрідна – ріелтор. Ми з сестрою зустрічалися тут недавно, і як раз під час зустрічі дзвонить їй клієнтка по телефону. Ізольда Романівна! Я кажу, треба ж, я теж одну таку даму знаю. Сестра каже, так швидше за все це одна і та ж людина! Живе з донькою та онукою, в такому-то районі, квартиру купує у нас.

– Нічого собі… Може, все-таки збіг?

– Ну не буває таких збігів… Я Юлі телефоную, кажу, мамі передавай вітання, коли новосілля? Вона ось теж на мене руками замахала – та ну, так не може бути, яке новосілля, яка квартира, збіг це. Я кажу – а ти ось ввечері спитай в лоб. Тоді, кажу, все сходиться де гроші, і чому тобі ні на що не вистачає!

– Ну і що, запитала вона у мами?

– Звичайно… Телефонує потім здивована – уявляєш, каже, я й подумати не могла, що мама на таке здатна.

Мати, звичайно, теж не очікувала, що так швидко все розкриється, розгубилася, зізналася у всьому. Але винною себе не вважає! Їй треба було думати про старість, бач! Дитина через пару років вже виросте, або сама Юля заміж вийде, і мамина допомога буде не потрібна. І залишиться вона з одною пенсією, а на неї хіба проживеш!

– З якогось боку, може, і непогано. Тепер ось квартира є, яку можна здавати в оренду, пасивний дохід!

– Тільки дохід цей – мами, не Юлі. Тяжко працювала дівчина вісім років, світа не бачачи, заробила мамі квартиру, а сама живе на пташиних правах. Ось такі мами бувають!

Як вважаєте, мати дійсно поступила як зрадник?

Або мама ні перед ким не винна? Економно вела господарство, звільнила дочку від всіх побутових проблем, виростила внучку, ще й грошей змогла накопичити, честь їй і хвала? Зрештою, дочка, як видно, єдина, і мамина нерухомість все одно дістанеться їй…

Як вам ситуація? Що думаєте?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page