Юля стояла неподалік від вікна, тому коли побачила на вулиці Валентину, та ще й з дитям за руку, вибігла в чому була. Валя не мала бажання розмовляти, та чорний шарфик на шиї колишньої сусідки, не давав спокою. – Дитино, а що у наших краях робиш? Невже вирішила повернутися? А це, син твій? – Так, мій, Олежиком звуть. – Юля в той час пустила сльозу. – Він міг бути й моїм онуком. Це я у всьому винна!
До Олега на випускний, окрім родичів та друзів, прийшла ще й сусідка Юля. Всюди були радісні усмішки, лунала музика, а тітка Юля дивилася на юнака й мовчки пустила сльозу. Адже це міг бути її внук.
Валентина з Олегом були сусідами по одній вулиці, тому зналися з дитинства. Ще зовсім юні вони не розуміли соціальний статус батьків один одного, але коли підросли, батьки стали їх ділити. Олег ріс в багатій сім’ї: батько далекобійник, завжди привозив з інших країн новий одяг та іграшки. У Валентини була ж інша ситуація: батька рано не стало, а мати на собі тягнула всю родину. Коли Валентині було 15 років, матері також не стало. Так і стала дитина сама жити. Олег у всьому дівчину підтримував, допомагав, хоча за ним всі дівчата з села бігали. Серце ж хлопця належало одній – красуні Валентині.
– Ти не думай про неї, – гаркнула Юля, коли одна зі знайомих розказала, що її син часто у Валентини гостює. – Сирота тобі не пара, хіба важко знайти рівну собі дівчину? От Василина з сусідньої вулиці – гарна дівчина, ще й батьки бізнесмени. Вона вчиться на юриста в городі. Нам підходить.
Хлопцеві ж було байдуже на слова матері. Юля ж вирішила все розказати чоловікові, може, він щось придумає.
– Я заберу його до себе на роботу. В дорозі забуде про цю дівчину, – сказав батько.
Так багато зусиль доклали батьки, але все-таки відбили Олега від Валентини. А от часта гостя в його домі стала Василина.
– Знаєш, що тобі скажу? Олег нам гроші на весілля заробляє! – підколола якось вона у клубі Валентину.
Валентині було дуже образливо чути такі слова, адже любила Олега всім серцем. Ще й свекруха випалила прямо в очі:
– Ти хороша дівчина, але зрозумій – Олег не для тебе.
Валентина зрозуміла, чому батьки не хочуть їхнього союзу. Проплакала не одну ніч, а тоді раптово зібралась і поїхала в іншу область, де жила її рідна тітка.
Приїхав Олег й одразу до Валентини. Але от вдома нікого не було. Мати ж розповіла, що Валентину посватали з багатієм з іншої області. Олег не міг повірити матері, місця собі не знаходив. І тут втішати хлопця взялася Василина. Так часто гостювала, що через декілька місяців відсвяткували весілля.
Життя ж було у молодих, як у кота з собакою. Грошей вдосталь, квартиру батьки подарували в райцентрі, але лаялися дуже часто. Олег з “біленькою подружився” . Василина ж лише жаліється свекрусі, що й ночами додому не приходить. Юля вже була не рада такому шлюбі. Думала, що Василина приведе на світ дитинку й щось зміниться. Але стало лише гірше.
Василина ж плакала свекрусі чи не кожний день.
– Не переживай, все буде добре. Я обов’язково з ним поговорю. Ти краще сережки собі золоті купи, а то постійно в одному й тому ж. – щебетала свекруха і підсипала грошенят.
Говорити з Олегом було ж намарно:
– Я не можу дивитися на Василину. Ти її вподобала, от і живи з нею.
Так “дружив” хлопець з “біленькою”, що пішов на небеса у свої 35 років. Юля від горя вся посивіла. Одразу попросила невістку з онуком до них переїхати, на що та відповіла, що виїжджає з малим у Польщу. “Тато нам у Варшаві квартиру купив”.
Так Юля стала жити на самоті. Чоловік завжди в роз’їздах, нема до кого слова сказати.
Одного дня Юля вигляділа у вікні Валентину з речами та маленьким хлопчиком. Одразу вибігла до дівчини. Валентина хотіла боком обійти жінку, але, побачивши чорну хустку на голові, зрозуміла, що сталося непоправне.
Розговорилася й Валентина розповіла, що щастя в шлюбі не мала: чоловік заглядав до чарки, от і втекла. А от звістка, що її колишній кавалер пішов з життя, вразила дівчину.
– Мамо, йдемо, – попросив хлопчик Олежик і привів їх до тями.
– То ви заходьте до нас, – запросила Валентина. – Не так тяжко буде.
Так і здружилися. Забігала Юля до сусідки декілька разів на день. Допомагала з усім: харчі купувала, подарунки. Й інколи, граючись з малим, думала, що це міг бути б і її внук.
Плакала Юля кожний вечір, що позбавила щастя свого сина, і себе також…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
