Мій коханий Юрій залишив мене, дізнавшись, що я при надії. Напевно, я просто не побачила, що любить він мене не по-справжньому, як мені здавалося. Ні він, ні його батьки, ні його сестра, моя близька подруга, не захотіли навіть подивитися на свою дочку-внучку-племінницю. Але я нічого і не вимагала.
Кожен зробив свій вибір: він знайшов нову подругу, я народила дитину без чоловіка.
Свого часу мама виставила мене за двері і сказала: «Йди. Пущу назад, тільки якщо передумаєш народжувати цю дитину». Мама виховувала мене без батька. Вона не хотіла для дочки такої ж долі. Вона мала на це право.
Але я ніколи не скажу своїй доньці нічого подібного. Ми будемо одна одній підтримкою і опорою. У нашому домі не буде ниття через брак грошей і чоловічої допомоги.
Я тільки закінчила університет і вже працювала, але вдалося влаштуватися в студентському гуртожитку і навіть домогтися малосімейки. На зарплату обзавелася певними меблями і домашнім начинням. У мене ж нічого не було. Які там соки-фрукти-вітаміни для жинки при надії! Вистачило б на хліб з молоком. Все було: і втома, і сльози, і жахливий недосип…
Але я не хотіла, щоб мене жаліли. Я посміхалася.
До мене заходили в гості Юркові друзі. Я говорила про нього тільки хороше, не думала про образи. Мені потрібні були сили для дитини, яку я носила під серцем.
Одного разу я почула фразу: тобі ніхто нічого не винен. Грубувато, але по суті – вірно. Чому мене хтось повинен рятувати, якщо я сама взяла на себе відповідальність за своє життя і за життя маленької людини?
Дочка народилася в грудні. Новий рік ми вже зустрічали з нею. Мої нові знайомі студенти збиралися, грали на гітарі, і я з ними, бо теж трохи вмію, ми пили чай, вони допомагали прати по черзі пелюшки. Надійка теж допомагала як могла: їла і спала, а в перервах весело агукала.
Мені багато хто казав, що у нас вдома дивно радісно і легко. І одного разу я помітила, як один зі студентів став приходити частіше і залишатися довше. Він був добрим, вмілим і, між іншим, красивим.
Андрій на 4 роки молодший за мене. Я повісила на серце замок, заборонила собі будувати плани і раділа кожній хвилині, поки ми разом. А потім я побачила його маму. Вона попросила через нього дозволу нас відвідати і… у перший же день назвала мене донечкою.
Тепер ми з чоловіком живемо в іншому гуртожитку. Все в кімнаті зроблено його руками. Андрій каже, що я ідеальна дружина.
З моєю мамою ми помирилися. Вона дуже любить внучку і сто разів вибпчалася перед нами обома. У вихідні ми їздимо до батьків Андрія в сусіднє місто. Там Надя кидається до своєї другої бабусі, і два дні вони одна від одної не відходять.
Я іноді думаю з переляком: якби я правдами і неправдами втримала біля себе чоловіка, який мене не любив, хіба щось подібне я б зараз мала! Лише чоловіка, що не помічає мене в упор, свекруха, впевнену, що я зіпсувала її синові життя, почуття провини і сльози в подушку.
Бог дав мені набагато більше, ніж я просила! Надійку, Андрія і всю мою люблячу родину!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
