З 1 січня моя теща Лариса Павлівна йде на заслужений відпочинок – пенсію. Вона мешкає сама у двокімнатній квартирі, переживає, що без роботи їй буде дуже тужливо.
Воно й не дивно, адже Лариса Павлівна не має хобі, захоплень. Вона тільки час від часу виходить у двір свіжим повітрям на лавці подихати та з подружками попліткувати. Але мене турбує зовсім інше.
Тиждень тому Лариса Павлівна зібрала сімейну раду щодо її виходу на пенсію. Говорить, мовляв, так і так, грошей їй не вистачить на життя. Давай, каже, Ярославчику, ти будеш щомісяця мені по кілька тисяч зі своєї зарплати віддавати на витрати.
Взаємини у нас склалися не дуже добрі. Після весілля нам з дружиною довелося пожити у Лариси Павлівни у квартирі, поки ми шукали орендоване житло. Та й із роботою було туго. Довго з нею жити ми не змогли, щоб не псувати стосунки ще більше, знайшли маленьку квартирку та з’їхали.
Потім поступово на відстані почало здаватися, що взаємини почали налагоджуватися. Але близькими людьми ми стати не змогли. А коли у нас з Маргаритою народився син, мама дружини особливої уваги до онука не виявляла, допомагала, коли ми зашивались на роботі і доводилося залишати Данилка в неї. Хоча, гадаю, ми б і без її допомоги обійшлися.
Син вже дуже підріс, йому зараз 13 років. Він сам може приготувати собі сніданок та зібратися до школи. Два роки тому ми купили дачу, маленьку таку, але досі руки не доходили навести там порядок. Справ дуже багато і витрат теж. Та й обстановка зараз не найкраща.
З Ларисою Павлівною ми бачимося у свята, телефонують одна одній з Маргаритою. А тут вона прямо зачастила до нас у гості.
Вона чекає на повну віддачу від дочки, від нас. Звичайно, їй нема на кого більше покластися. Але не на шкоду ж нашій родині. Дружина уже готова півзарплати їй віддавати, аби вона на життя не жалілася та не плакалася.
А мої батьки, між іншим, їй ровесники й досі працюють, щоби не сидіти у нас на утриманні. Знають, що нам також непросто. Я працюю перевізником, а Маргарита вчителька, і вона підробляє репетитором, та і я верчуся, щоб щось можна було відкласти на старість, бо не відомо, що з нашою державою у майбутньому буде.
Кожен крутиться, як може. А теща вирішила на голову сісти та звісити ніжки. Добре влаштувалася. Живе сама, ні про що не дбає і не турбується, то ще й грошей вимагає. У нас доходи та витрати на рік уперед розписані з дружиною. Ми намагаємося забезпечити синові хороше майбутнє, не для себе ж пнемося. А відмовити матері Маргарита не може. Отож і виходить, що доводиться шукати додаткові заробітки, але зараз не розженешся.
Мені ця вся ситуація дуже не подобається, але боюся ставити ультиматуми, аби не зіпсувати взаємини з дружиною. Що порадите?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com
