fbpx

З Алевтиною Михайлівною, мамою мого чоловіка, у мене завжди досить чемні стосунки, ми ніколи не сварилися. До того моменту, коли я оголосила, як ми будемо святкувати 45-й день народження Станівслава. І тут я одразу перетворилася для всіх на  нікудишню господиню, і “як взагалі так можна?” Мені по черзі висловили свекруха Алевтина Михайлівна, моя мама, бабусі, старша сестра

У чоловіка Стаса недавно був ювілей – 45 років. Звичайно, ж запрошувалися всі родичі, друзі та близькі. Тільки ось цього разу я категорично відмовилася влаштовувати свято вдома, і тепер я для всіх, а особливо для мами чоловіка Алевтини Михайлівни, погана господиня.

Хочу сказати, що родини у нас з чоловіком великі – у нього тато, мама, брат з дружиною і двома дітьми, сестра з дитиною, бабуся з дідом.

У мене теж батьки, дві бабусі, два брати і сестра з трьома дітьми. І це лише найближче оточення, не рахуючи тіточок-дядечків, племінників і двоюрідних братів і сестер. Але і з ними ми теж спілкуємося і досить близько.

З такою великою кількістю родичів будь-яке свято перетворюється в циганське весілля, до якого готуватися треба починати за півроку, чесно, я не перебільшую. У наших сім’ях так заведено, що всі свята, ну, крім весіль, відзначаються вдома, а це великий головняк, через який я неодноразово пройшла.

Спочатку треба приблизно продумати і накидати меню з урахуванням смаків всіх гостей, щоб ніхто не образився і не залишився голодним, потім полічити, скільки на все це потрібно продуктів, підрахувати напої, згадуючи, хто що п’є, потім все це з’їздити закупити, приготувати, накрити, потім прибрати зі столу і вимити посуд… Але ж не місцеві гості залишаються на ніч, і їх доводиться годувати і розважати по кілька днів.

Уже до середини всіх цих заходів нічого не хочеться, тому що втомлюєшся ще на стадії підготовки. Але ж за столом ще треба буде робити щасливий вигляд і спілкуватися з гостями.

Свій останній день народження я взагалі згадую зі здриганням. Я провела на кухні майже добу. Саме перед цим святом я придбала слайсер і він окупився, тому що робити нарізки вручну було вже вище моїх сил.

Станіслав, звичайно, допомагав у міру можливостей, але можливості по частині кулінарії у нього не дуже вражаючі – подати, принести, з’їздити в магазин, відкрити.

Зморилася я тоді так, що під час застілля двічі засинала, чоловік мене розштовхував. Звичайно, мені було не весело і не до свята взагалі, хотілося лягти і заснути, щоб мене ніхто не чіпав. Атмосфери свята мені відчути не вдалося.

І ось цього року я вирішила не наступати вкотре на старі граблі і заздалегідь переконала Станіслава, що його день народження буде відзначатися в ресторані. Він спочатку кривився, що там дорого, але потім сіли вдвох, підрахували всі і вирішили, що не так вже й дорого виходить. А якщо враховувати, скільки сил я на це витрачаю зазвичай, так взагалі копійки.

Свято, на мій погляд, пройшло прекрасно. Їжа була смачна, її було багато, гості їли, пили і веселилися – чого ще треба? Але мені по черзі висловили свекруха Алевтина Михайлівна, моя мама, бабусі і старша сестра, що святкувати день народження в ресторані це поганий тон, це ж сімейне свято, тому відзначати його треба вдома.

Я доводила, що в ресторані проводити такі масові заходи зручніше, але мене не слухали. Мама взагалі назвала мене ледаркою, хоча з чого б це раптом?

Це було перше свято за кілька років, яке я згадую без здригання і після якого не хотілося в безсиллі плакати над горою брудного посуду. Чомусь у нас в сімейній традиції закладені всі оці мукина свята, а тих, хто намагається полегшити свою долю, таврують нікудишньою господинею.

Але ми зі Стасом для себе вирішили, що тепер всі глобальні події будуть відзначатися саме в ресторані, тому що це в рази зручніше, а я теж людина, яка хоче відпочити з усіма. Якщо ж наші сім’ї вважатимуть це гідним приводом з нами посваритися – це їх вибір, на здоров’я.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page