З Анею ми зустрічаємося вже рік і тому живемо разом у квартирі, яка формально вважається моєю, а за фактом належить батькові, бо за документами він є власником.
Переоформляти щось я не планував, тому що все одно буду згодом єдиним спадкоємцем. Через рік наших стосунків, у нас з Анею народилася прекрасна дитина, дівчинка, яку ми назвали Кариною, оскільки це моє найулюбленіше жіноче ім’я, а Аня лише підтримала це рішення. Доньку було вирішили одразу прописати у моїй квартирі, що ми з батьком благополучно зробили.
Аня родом із провінції, і так склалося, що свого майна у неї немає, тому спочатку стосунків, вона без довгих роздумів перебралася до мене, і ми почали жити разом, і начебто щасливо. Правда, для цього довелося мені чимало старатися.
Заради Ані я готовий був на все, тому що був у неї закоханий, та й більше того, вона стала матір’ю моєї дитини.
Тоді я навіть не міг припустити що-небудь недобре. Та й до речі, забув уточнити, що одразу після народження доньки ми розписалися, узаконивши наші стосунки. Все було спокійно, жили душа в душу, але Аня стала наполегливо вимагати, щоб я її прописав у своїй квартирі, тому що вона вважала, що квартира повністю належить мені, а я не поспішав говорити їй правду з цього приводу.
Поступово прохання переростали у вимоги, а згодом закінчилися ультиматумом. Або я прописую Аню в квартирі, або вона забирає дитину і їде до родичів до іншого міста. Зрозуміло, відпускати Аню та доньку я ніяк не хотів, тому пішов на поступки.
Одного дня я домовився з батьком, щоб він зробив усе необхідне. Коли Аня дізналася, що виявляється квартира не моя, а за документами належить батькові, вона різко охолонула до мене, і щоб відновити наші теплі стосунки, батько мав переоформити квартиру на мене, або вписати Аню як пайовий власник.
Чомусь у той момент я був згоден на це, аби зберегти стосунки та сім’ю. Аня свої умови оперувала тим, що боїться одного разу залишитися на вулиці і без дитини, якщо раптом я вирішу її кинути.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
