З чоловіком і трьома дітьми ми тяжкими шляхами дісталися 8 місяців тому з Херсону в США. Якщо ти емігрант, то в Каліфорнії все для тебе.
Опинилися в Сан-Франциско, не уявляючи, чим займатися. Зараз чоловік вже працює, а я з дітьми.
Все було: соціальна ізоляція, страхи, сумніви.
Після переїзду до Штатів у перші місяці був найважчий час у моєму житті, тому що відбувалася повна деконструкція особистості. Ті почуття, які відчуває людина при життєвих змінах, які не стали результатом усвідомленого вибору, а вимушеною мірою, вибивають зі звичної рутини, підкоршують і дезорієнтують.
Я не усвідомлювала, чому в мене були такі дивні емоційні стани. Мені було дуже важко, але я не могла зізнатися, що це так.
Коли я писала подружкам в україну, вони говорили: “На що тобі скаржитися, ти живеш у Сан-Франциско, всі твої проблеми тепер – це несерйозно”.
Але це було серйозно: соціальна ізоляція, страхи, сумніви та постійні думки: а що ми робитимемо? а кому тут потрібні? чи правильно було переїжджати?
Вдома їя викладала в університеті. Вся моя діяльність була пов’язана з аудиторією, мовою, розмовою. А коли я переїхала сюди, вся ця справа зійшла нанівець. мені всі кажуть: треба шукати щось нове, але як, поки добре не знаєш мови?
Це відбувається з багатьма талановитими жінками, які переїхали до Каліфорнії з чоловіками. Усі мають цей складний перехідний період. Більшість у цей час вирішує вибрати для себе хоч якесь застосовне заняття, тому що з цим можна впоратися, не будучи носієм мови.
Але що тут добре – у Каліфорнії, якщо ти емігрант, все для тебе. Думаю, що в середній частині Америки ставлення до приїжджих зовсім інше. Але в Каліфорнії, якщо ти емігрант, то все для тебе. Навколо такі ж люди, які приїхали здалеку.
Я б порівняла наше суспільство зі школою: можна прийти в клас, що вже сформувався, і бути трохи аутсайдером або ж почати вчитися в класі, в якому всі учні новенькі і кожен намагається заслужити до себе повагу.
Можливо, це лише мій вдалий досвід, але я не бачила щоб до когось погано ставилися через належність до національності, культури, раси. Можливо, це з тим, що Каліфорнія – дуже ліберальний штат.
Мені здається, багато хто в Україні ідеалізує рівень життя в США. Але охорона здоров’я тут так собі. Тут головне, що має людина, – страховка. Потрібно платити від 500 до 2000 доларів на місяць. Якщо цього не робити, то приїзд швидкої може коштувати 10 тисяч доларів. А якщо з тобою щось трапиться і тебе полікують без страховки, то ти потім усе життя платитимеш за це. І якість послуг скрізь різна, не варто думати, що в Америці скрізь чудові лікарні.
Кажуть, що у в Україні все зав’язано на зв’язках. Так в Америці ще більше! Тільки тут все більш стандартизовано, все працює по introduction, тобто все залежить від того, з ким ти знайомий.
У цьому плані все, як у нас, але тільки у нас це називають блат. Просто в США вважається нормальним заводити зв’язки, які в майбутньому допоможуть тобі влаштувати кар’єру. Виходить, суть та сама, але підхід і ставлення до цього в різних країнах відрізняються.
Коледжі в США – дуже не дуже місця, де постійно ведеться надто вільне життя. Для мене це дивно. Я навчалася в Києві в державному виші, у мене була сувора комендантка, суворі порядки, завжди все було тихо, спокійно, я почувала себе в безпеці. Я б не хотіла, щоб тут вчилися мої діти.
В Америці з іншого добре вчитися, бо у навчальних закладах сильна підтримка, наприклад, підприємницьких починань. Чітко відпрацьовано механізми прояву ініціативи та її здійснення. Це показник гарного капіталізму. А із розряду поганого капіталізму – вартість навчання. На стипендію подати складно, дають лише тим, у чиїх батьків зарплата нижча за прожитковий мінімум. А в Америці приховувати свої прибутки дуже складно.
Я взагалі ніколи не думала про Америку. Коли я переїжджала, я навіть не знала, що Лос-Анджелес і Нью-Йорк знаходяться за шість годин польоту один від одного. Не було інтересу до країни, тож і не було очікувань. Але коли ми переїхали, я дуже скептично ставилася до всього.
Тепер я розумію, що у будь-якій країні можна жити абсолютно різним життям, ми її самі обираємо – у цьому весь кайф. Кілька місяців тому мені все не подобалося, я не розуміла, як тут люди живуть, навіщо сюди переїжджають, а зараз почала фокусуватися на іншому!
Наприклад, мені подобається сонячна погода, можливість завжди ходити у легкому одязі.
Але ми з чоловіком й дітьми дуже тужимо за Укоаїною і чекаємо настання миру, щоб повернутися вже в Києв і бачимо навчання своїх дітей в Україні.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
