fbpx

З чоловіком мене тримало одне – фінансова стабільність. Я не працювала і ні в чому собі не відмовляла. Тільки для дітей я була і мамою і татом. Віктор приходив лише переночувати. Коли діти вилетіли з гнізда, я прийняла для себе надважливе рішення. Вже три роки, як я зустрічаюсь зі Степаном. Але вилізли інші “питання”, які мене турбують не менше

З чоловіком мене тримало одне – фінансова стабільність. Я не працювала і ні в чому собі не відмовляла. Тільки для дітей я була і мамою і татом. Віктор приходив лише переночувати. Коли діти вилетіли з гнізда, я прийняла для себе надважливе рішення. Вже три роки, як я зустрічаюсь зі Степаном. Але вилізли інші “питання”, які мене турбують не менше.

Я живу зі Степаном в одній квартирі вже кілька років. Ми обоє розлучені, маємо дорослих дітей. Степан уже рік без роботи, нову знайти не може. Зараз він живе на свої заощадження, але коли вони закінчаться, він розраховує на мою підтримку. Мені не подобається така ідея.

Мене звати Катерина, мені 52 роки. Я розлучена вже чотири роки. Мій шлюб в останні роки був ніяким, мій колишній чоловік завжди був трудоголіком, іноді мені здавалося, що Віктор одружився на роботі, а не на мені. Протягом усього нашого шлюбу я була сама у всьому. У нас було двоє дітей, дочка і син. А я була їхнім татом і мамою. Віктор йшов додому лише переночувати.

З іншого боку, ми не мали проблем з фінансовою стороною, мій чоловік заробляв багато грошей і, зізнаюся, це тримало мене з ним стільки років. Мені довго не довелося повертатися на роботу, тому що він підтримував нас, тож я могла піклуватися про дітей.

Звичайно, іноді ми жили сім’єю, чоловік іноді знаходив час подивитися футбольний матч сина або танцювальну постановку дочки. Ми також їздили інколи у відпустку. Проте значну частину буднів діти проводили зі мною і без тата.

Коли діти стали більш самостійними, я знову почала працювати. І дуже щаслива повернулася в компанію, де працювала до появи дітей.

Але коли діти, що називається, вилетіли з гнізда, обоє знайшли свої половинки і роз’їхалися, я раптом зрозуміла, що дуже сумую за тим хлопцем, якого покохала багато років тому.

Ми з Віктором відчужилися, він як і раніше значну частину дня проводив у своїй компанії, повертався додому пізно, на вихідних ходив з друзями на “пінне”. У мене також є багато подруг, з якими я проводила вільний час або їздила до дітей. Ми з чоловіком раптом зрозуміли, що крім дітей, будинку, автівки і дачі, а також рахунку в банку, у нас немає нічого спільного.

Ми спокійно домовилися про розлучення та майновий порядок, і кожен пішов своєю дорогою. І у нас дружні стосунки, у нас обох з’явилися нові партнери. Іноді ми телефонуємо один одному або зустрічаємося на день народження.

Я зі своїм теперішнім чоловіком Степаном три роки. Він теж деякий час розлучився і має від шлюбу двох дітей, синів. Вони хороші хлопці, вони мені подобаються. Степан також в добрих відносинах з моїми дітьми так само.

Довгий час я була задоволена тим, що мої другі стосунки були успішними. Ми зі Степаном добре ладнали з самого початку. Ми обоє багато чого пережили, і для нас дуже важливо якомога більше бути разом, мати спільний досвід, спілкуватися, словом, відчувати життя пліч-о-пліч. Це те, чого мені не вистачало в моїх попередніх стосунках.

Степан на два роки молодший за мене. Ми живемо в моїй квартирі і витрати ділимо порівну. Свою квартиру він залишив дружині, а від матері йому передалась по спадщині ще одна квартира, яку він здає в оренду вже багато років.

Але рік тому Степан звільнився з гарно оплачуваної роботи. Він працював у тій компанії довгий час, займав теж досить цікаву посаду, але змінилося керівництво, довго не могли домовитися і він вирішив сам написати заяву, щоб не ускладнювати ситуацію.

Степан відразу ж мене заспокоїв, що такий спеціаліст будь-де знайде гарну роботу. Але він прорахувався. Він досі шукає роботу і марно. Самі розумієте, вік не той, ще й війна. Ніде роботодавці не готові дати йому стільки, скільки він міг би собі уявити у своїй попередній компанії.

Поки що живе на заощадження і має пару тисяч в місяць за цю оренду, але більшість він одразу ж переводить на рахунки дітей, чи дружини, я туди вже не влізаю, їхні справи.

Ми продовжуємо порівну ділити побутові витрати. Але його фінансові резерви стають меншими, і він уперто відмовляється поступатися своїми претензіями. Каже, що він не заслуговує на такі “копійки” замість нормальної зарплати.

Коли я запитала його, за що він збирається жити, коли закінчаться його збереження, він сказав, що нічого мені не станеться, якщо я його буду трішки забезпечувати.

Зрештою, я добре знаю, як він живе, що він не лінується, що він все-таки шукає роботу. Але я цього дуже не хочу. Роботи всюди вистачає, хоч за менші гроші нічого не вдієш, зараз війна.

Не знаю що робити в такій ситуації. Щиро надіюсь, Степан таки візьметься за голову.

Фото ілюстративне спеціальне для ibilingua

You cannot copy content of this page