fbpx
життєві історії
З чоловіком ми живемо у своєму будинку на околиці маленького міста у Вінницькій області. Ми завжди щиро раді гостям, можемо і своєю спальнею поступитися. Старший давно під Києвом, в Броварах, займається бізнесом, має там двокімнатну квартиру, дружину, сина. Два тижні тому ми вирішили приїхати до них у гості. Ніколи ще не були. Зібралися, сіли до поїзда, заздалегідь попередивши, що їдемо на тиждень. Леся була непохитною. Сказала, що вже орендували, вже сплачено

З чоловіком ми живемо у своєму будинку на околиці маленького міста на Вінничині. Ми завжди щиро раді гостям. У нас навіть є спеціальна гостьова кімната. А якщо приїжджає багато народу в наш будинок на якесь свято, ми можемо і своєю спальнею поступитися. Влітку постелити собі на веранді на розкладах, взимку – на просторому горищі старе ліжко стоїть.

У всякому разі, ми там спали, коли молодші були. Нині нам з ним обом вже за 60 років. Та й гостей наразі не так багато – часи не ті. Але якщо раптом рідні чи друзі приїдуть, ми запросто надамо всім затишний нічліг.

У нас два сини. Молодший живе поруч, в одному місті з нами. Приїжджає до нас із сім’єю, допомагає.

Старший давно під Києвом, в Броварах, займається бізнесом, має там двокімнатну квартиру, дружину, сина.

Вони двічі гостювали у нас, останній раз минулим літом. Ми тоді виділили їм найкращу кімнату, ліжко нове, сніданок на веранді. Все як годиться. Тільки от із невісткою Лесею щось спільної мови ми знайти не могли. Вона називала наш район селом. Хоч це й не село, а околиця міста.

Їй нічого не подобалося. Висловлювала сину, що вони не поїхали на море, а тут час проводять. Їй не зрозуміти, що ми взагалі батьки, і це візит до нас, а не просто відпустка!

І ось два тижні тому ми вирішили приїхати до них у гості. Ніколи ще не були. Зібралися, сіли до поїзда, заздалегідь попередивши, що їдемо на тиждень.

Прибули до них о 5-й вечора. Приємно, що стіл уже накритий, посиділи, побалакали.

Начебто час спати лягати, але куди – не зрозуміємо. Невістка каже:

«Спати в нас тут ніде. Ми на тиждень вам оредували номер в готелі. Не дорогий, звісно, але переночувати там є де і досить комфортно».

Ми в ступорі. Говоримо: «Та навіщо, постеліть нам хоч на підлозі в дитячій, це ж тільки ніч!». І онук просив залишити нас у його кімнаті. Але Леся була непохитною. Сказала, що вже орендували, вже сплачено. Поспіть, мовляв, потім приїдете.

Син сів із нами в таксі, довіз. Я бачу, що йому соромно за дружину, не зручно перед нами. Але ми промовчали.

Готель хоч і в центрі міста, але як за радянських часів: душ і туалет спільний дві кімнати з сусідами, в кімнаті два ліжка з тумбочками та старим телевізором.

Поспали, але снідати нема де. У кафе готелю дорого. Взяли власним коштом таксі, поїхали назад до дітей. На нас часу ні в кого немає, всі на роботі, онук у школі. Надвечір посидимо за столом, і знову нас відправляють у готель спати.

На четвертий день таких гостин ми придумали з чоловіком причину, з якої нам треба їхати додому. Взяли квитки та поїхали. Я всю дорогу назад проплакала. Так було прикро!

Приїхали додому, розповіли всім, як нас прийняли. Молодший син розгнівався, подзвонив братові. Посперечалися вони. Та й багато хто був в осаді від такої гостинності. А от одні наші «сучасні» друзі сказали, що це нормально за сучасними міськими мірками. Не самі ж ми платили за номер.

Ага, а за таксі туди й назад? Та й взагалі, ми ж батьки! Ми своїм мамам та татам стелили на своєму ліжку, а самі спали на підлозі. І це я вважаю нормальним.

Пишу, щоб почути ще думки. Чи варто мені вибачитись перед невісткою? Чи просто висловити їй усе, щоб поставити її на місце? Адже я відкрито тепер Лесю ігнорую. Вчора син запитав, чи не ображені ми на них. Я відповіла, мовляв, а як вони самі думають? Син нічого не відповів, зам’яли розмову.

Передаю привіт лише онукові. Ім’я невістки навіть вголос вимовляти неприємно. Більше до них не поїдемо. Але якщо ви мене переконаєте, що така гостинність зараз – це нормально, то я хоча б вибачуся перед сином і його дружиною.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com

You cannot copy content of this page