З чоловіком Владиславом ми 7 років у шлюбі. Спочатку повелося, що у нас спільний бюджет. Все складали в купу і розподіляли: 1 – комунальні, 2- мильно-побутове, 3 – на машину, 4 – закупка їжі на місяць, 5 – фінанси на життя, куди входить по дрібниці докуповувати їжу, якісь походи в кафе, кіно, 6 – накопичення.
Якщо мені потрібно щось з речей, то я прямо в день зарплати маю сказати і відкласти. Але так мене це втомило. Я зараз у декреті, дякувати бабусям, є можливість вирватися раз у тиждень в місто.
Так ось про що я, постійно – ні копійки у мене в кишені. Ну не можу я в день зарплати сказати, що з речей мені потрібно купити. Хочеться просто вибратися і йти по торговому центру, побачила, сподобалося – купила. Не хочеться все за один день купити і сидіти, нікуди не виходити. Навіть трохи заздрю своїм незаміжнім подругам, живуть собі на втіху, ходять по магазинах, купують, що хочуть.
В останні роки купую собі речі нишком, то по картці розстрочення, потім з зарплати кидаю, то з накопичень потім докладаю. Але хіба це життя? Хочеться купити і похвалитися перед чоловіком, а не чекати нового місяця, мовляв, з зарплати купила.
І ще що не влаштовує, Владу самому зовсім нічого не треба, поки я не скажу, наприклад, що мені потрібна куртка і чоботи, в результаті тоді купуємо мені те ж саме і йому. І так вже багато разів було. Може, я і не права, але я щиро вважала, що у дівчат речей повинно бути більше.
Ще додам, коли ми познайомилися з Владом, то я тільки-тільки після університету влаштувалася на роботу і у мене було багато речей: на роботу прийшла я в шубі, і дублянка була, і чобіт кілька пар. Бачив, кого брав. І коли ми спочатку планували бюджет, мені, ясна річ, і не треба нічого було на той момент. Я якось соромилася сказати, що мені треба те, те, те.
Однм словом, за 7 років подружнього життя можна на пальцях перерахувати, що я купила. Ходжу в тій же шубі, дублянці, шкірянці, що ще до заміжжя купила. А гроші нормальні отримуємо, от тільки розходяться в нікуди, і начебто речі гарні собі не беремо, це просто цього року я вже бунт почала піднімати, набридло все нишком купувати.
До смішного дійшло, запитує сьогодні Влад:
– На картку розстрочки нічого не треба класти?
Я кажу, що якось в середині місяця колготки собі купила, так аж скривився.
У мене день народження скоро, 29 числа, а зарплата – 25 числа. Влад говорить:
– От і подарунок купимо тобі 25 числа, подумай, що хочеться.
А я така людина, що з накопичень взяла б, все ж таки день народження. Йому я сюрприз приготувала вже на його свято 3 листопада. Так само іноді прикро, адже багато знижок у магазинах буває, а я слухаю чоловіка, мовляв, немає грошей, з зарплати купимо, в результаті – втридорога виходить, і зовсім не купуємо… Не знаю, як так далі жити, але як змінити ось такі правила в нашій родині?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
