З чужої Італії я поверталася на мікроавтобусі, так було дешевше. На весілля старшої дочки мені приїхати не вдалось, тому я сяяла від щастя, що молодшу у весільній сукні таки побачу і дам нареченим своє благословіння. З чемоданом в руках я направилась до будинку, якого не бачила так довго. Ставши перед воротами, я отетеріла, побачивши на ґанку молоду дівицю.
У Мар’яни та її чоловіка була звичайнісінька сім’я, будинок і дві дочки.
І зарплати у них із чоловіком були звичайні, такі, що прожити на них було складно. А жити хотілося добре. І їсти та дітей одягати. У чоловіка не виходило сім’ю з боргів витягнути. Мар’яна довго думала, а потім вирішила поїхати на заробітки. В Італії в неї вже кілька років жила троюрідна сестра і обіцяла Мар’яні знайти місце хатньої робітниці в багатій сім’ї.
Мар’яна вирішила ризикнути. Вона дуже переживала, що її нові господарі будуть до неї ставитись зарозуміло і ображати, але її побоювання не справдилися. Сім’я виявилася порядною. До Мар’яни вони ставилися з повагою. Щоправда, працювати доводилося дуже багато. Єдина вимога, яка висувалась до хатньої робітниці – це те, що вона повинна була бути присутня в сім’ї постійно. Вона зовсім не мала особистого часу.
Потім з’явилася третя дитина, і турбот додалося ще більше. Мар’яна постійно думала про свого чоловіка, про дочок. Діти в італійській сім’ї дуже її полюбили, просто не відходили ні на крок. Господарі платили гідну зарплату, ось лише тривала розлука дуже непокоїла Мар’яну. На весілля старшої доньки приїхати вона не змогла, натомість передала грошей, щоби молоді купили собі квартиру.
Чоловіку Мар’яна теж регулярно висилала гроші. Він зробив у будинку гарний ремонт. Мар’яну втішало те, що вона повернеться у свій будинок, де вже все буде затишно та впорядковано. Коли отримала звістку від молодшої доньки, що вона виходить заміж, то вирішила, що може попросить господарів відпустити її у відпустку.
Їхала найдешевшим мікроавтобусом, економила як завжди на собі. Вже так звикла. Дорога їй здавалася нестерпно довгою. Хотілося якнайшвидше обійняти чоловіка та дітей. Вони так давно не бачились. Ось уже й знайомі місця, Мар’яна відчинила хвіртку. У саду було дуже добре, багато квітів, а будинок стояв, як новенький, із червоним дахом.
Мар’яна подумала про себе, що її дівчатка молодці. Без матері ось, як господарство підтримують. Але з дверей її будинку вийшла молода жінка. На ній була гарна сукня, і за віком вона теж була явно молодша за Мар’яну. “Ви хто?” – спитала незнайомка. “Це мій дім”, – сказала Мар’яна не дуже голосно. “Як ваш? Це будинок мого цивільного чоловіка”, – молода жінка дивилася на візитерку з нерозумінням. Мар’яна нічого не встигла відповісти, у неї закружляла голова, і вона просто знепритомніла.
Незнайомка привела її до тями. “Вибачте мене, заради Бога, я не знала, Петро ніколи про вас не розповідав. Я не знала, що ви взагалі існуєте”, – виправдовувалася злякана жінка. Чоловік не став спостерігати, чим закінчиться візит його законної дружини, він сів просто в автомобіль і поїхав до дочки. “Ні, це я піду”, – промовила Мар’яна, повільно встаючи. Вона побрела доріжкою саду до хвіртки разом із подарунками, які везла своїй сім’ї. Її зрадили. Не лише чоловік, а й дочки. Їм було зручно, що вона там, заробляє їм гроші. Вони добре влаштувалися і нічого не потребували.
А її викреслили зі свого життя, стерли. Їй не потрібні були жодні пояснення. Жити не було для чого, і цей будинок тепер для Мар’яни став чужим.
Фото ілюстративне
