Частенько заїжджаємо до свекрів на обід у вихідні чи на вечерю по буднях – я, чоловік, маленька донечка Веронічка, їхня улюблениця. Вони кличуть, ми не відмовляємося. Беремо щось завжди з собою на стіл.
Так от. З деяких пір я перестала їсти у свекрів, делікатно відмовляюся. Просто раніше я цих кришок якось за свекрухою не помічала.
А того разу, кілька місяців тому, після обіду, на якому були тільки я і донечка, а чоловіки працювали, вона мила посуд, я стояла поруч (мені свекруха категорично не дозворляє нічого робити на своїй кухні, і я її, як господиня, розумію).
І от бачу: одна каструля вже стояла на мийці порожня з-під борщу, іншу Валентина Антонівна дістала з холодильника, виклала остатки страви у судочок, звільнила тобто каструлю. А потім помила їх, а масні кришки так і лишила не митими, поклала їх у шухляду для кришок.
– А чому ви тільки каструлі вимили, а кришки лишили? – здивовано запитала я.
– А навіщо їх мити? – так само здивовано відповіла мама мого чоловіка.
І дійсно, навіщо? Н а столі стояла каструлька з узваром. Коли свекруха вийшла з кухні, я обережно зняла з компоту кришку і глянула на неї – так і є, до узвару точно тут було щось інше, причому, багато разів.
Ось з того моменту я перестала їсти у свекрів, делікатно відмовляюся. Донечку теж годую завжди перед візитом до них вдома, щоб вона там з’їла щонайменше чогось. А з собою взагалі нічого не можу вдіяти, от не можу і все. Сама не очікувала, що ці кришки від каструль Валентини Антонівни на мене так подіють.
А у цілому мої свекри люди чудові. Нічого не можу сказати.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
