З горем пополам ми відсвяткували весілля нашої єдиної дочки. Андріані на той час було всього вісімнадцять. Залізли в борги і ми і свати. Ще на самому сватанні наша Андріана сказала майбутній свекрусі, що чекає в якості подарунку каблучку з діамантом, і навіть не посоромилася знайти її в гуглі, щоб ніхто нічого не переплутав. Прожили молодята разом всього пів року.
Коли наша дочка Андріана повідомила нам, що вона хоче вийти заміж, ми з чоловіком були в подиві. Чому? Та тому, що нашій дочці було лише 18 років, і ми сподівалися, що вона спочатку отримає освіту, а потім уже виходитиме заміж. Але відмовити Андріану було просто неможливо.
Моя свекруха одразу ж запитала у Андріани:
– Внученька, а ти часом не при надії?
– Ні, бабусю, я не при надії!
Наречений Андріани, Вадим, був старший за неї лише на два роки.
Ми з батьками нареченого порадилися і вирішили, що весілля будемо святкувати вдома. Ми почали складати список страв. А Андріані це дуже не подобалося.
– Щось таке все сільське! Давайте щось сучасніше! – Вимагала Андріана.
А батько сказав:
– А ми купимо м’яса, баранину привеземо! Картоплі напечемо, голубців накрутимо!
– Жодної баранини на моєму весіллі не буде! – Заявила Андріана.
Ми дуже довго сперечалися. А потім, зрештою, ми вирішили, що відзначатимемо весілля у кафе.
Я із цим погодилася.
– От і добре! Прийдемо, погуляємо і жодних турбот! – раділа я.
Звичайно ж, Андріана обрала найкраще та дороге кафе. Коли ми дізналися суму, яку будемо змушені заплатити за це, ми були в подиві. Батьки нареченого теж засмутилися. Сума була дуже пристойна.
А Андріана почала плакати:
– Адже весілля у нас одне на все життя буде! А ви гроші на весілля шкодуєте!
Загалом, ми зайняли гроші. Батьки нареченого – теж.
Потім батьки нареченого насилу купили на свої гроші каблучку з діамантом – таку каблучку Андріана зажадала.
А ми з донечкою вибрали дуже гарну сукню. Але ціну за цю сукню та гарні туфлі, ми моєму чоловікові навіть не сказали: я вирішили поберегти його здоров’я.
У РАЦС ми хотіли поїхати Тойотою – нашою автівкою. Вона хоч і не нова, але добре виглядає.
Але Андріані це не сподобалося.
– Я не хочу їхати на Тойоті. Я хочу джип! Візьміть джип на прокат!
– Але ж це дуже дорого! – намагався пояснити батько Андріані.
– Я так хочу! – плакала Андріана.
Загалом знайшли ми знайомого з джипом і найняли його, щоб він возив нашу дочку і зятя на весіллі.
Загалом, на день весілля ми дуже втомилися: і морально, і фізично. І, звичайно, було витрачено дуже багато грошей.
Але весілля вдалося! Був і викуп, і замість нареченої підсунули нареченому сусідку – пенсіонерку. Потім нарешті ми поїхали до РАЦСу, де Андріана вийшла заміж.
Загалом весілля обійшлося нам дуже дорого.
А через пів року Вадим та Андріана розбіглися. Просто не сподобалося Андріані сімейне життя. Вона мала дуже багато претензій до чоловіка.
Я заспокоювала дочку. А мій чоловік дуже нервував через це. Він просто йшов до іншої кімнати, щоб нічого не чути.
А моя свекруха раділа з того, що Андріана хоча б не залишилася мамою одиначкою.
Я згадала, як багато років тому виходила заміж сама.
Я просто одягла гарну кофтинку і блузочку, уклала волосся. А коли я приїхала до РАЦСу, на мене там чекав Максим з букетом. Ми з ним розписалися просто, потім поїхали до батьків. Посиділи, попили чаю з тортиком та поїхали додому.
Ми прожили разом чудово 20 років, виростили доньку.
Тож ніяке пишне весілля не впливає на сімейне життя.
Я взагалі звичайно не проти весілля. Але все має бути в міру.
Сподіваюся, що наступного разу наша дочка буде розумнішою…
Фото ілюстративне
