З грошима Тарас прийшов до мене, своєї колишньої дружини, я якраз приготувала його улюблені домашні вареники, які він не їв з того часу, як пішов від мене.
– О Привіт! Оце сюрприз! – відчинила я двері. – Проходь, Тарасе. Снідаєш з нами? Софійка ось-ось зі сметаною повернеться. Пам’ятаєш, щосуботи, коли студентка наша приїжджала, я часто готувала вареники? Сьогодні із вишнями. Ми вдвох з Софійкою ліпили.
– Та я особливо не звертав на це уваги, чесно кажучи. Але від сніданку не відмовлюся. А поки що візьми, – подав Тарас мені конверт, – тут 500 доларів. Потім додам. Але чому я не від вас дізнався, що донька виходить заміж? – спробував причепитися Тарас.
– Дякую, це не горить, весілля через три місяці. Та й молодята вирішили взяти основні витрати на себе. Самостійні такі. Не можу натішитися. Твої гроші, якщо хочеш, вкладемо в спільний подарунок від нас. Але я поки що не придумала, що дарувати. Є ідеї?
Я клопотала біля плити, жваво говорила, була доглянута й помолоділа, і він цього не міг не помітити. Я додала прибори для несподіваного гостя. Тарас же поки що обходився вигуками і обіцянкою подумати про подарунок. І переконався, що і справді без нього я щаслива.
Коли Тарас зайшов помити руки перш ніж ласувати улюбленими варениками, він побачив за скляними дверцятами шафки дорогі мої засоби догляду за волоссям і шкірою, яких раніше я не дозволяла собі, оскільки Софійка вчилася в столиці, треба було частину сімейного бюджету виділяти і туди.
Зараз ситуація відчутно змінилася. І звичний інтер’єр змінився: не було Тарасових речей, це зрозуміло. Але біля вішалки стояли похідний рюкзак і берці не Софійкиного, а мого розміру. На сушарці висів цілісний купальник, явно не доччиного фасону.
Коли ми сиділи за столом, задзвонив телефон. Я, вибачившись, вийшла в коридор, щоб поговорити зі Стасом:
– А давай-но на завтра перенесемо шопінг, захопимо Софійку, вона якраз цілий день вільна, а сьогодні зустрічається з подружками. Мені хочеться почути її думку про наше вбрання на їхнє з Ярославом весілля. А ось басейн пропоную перенести на сьогодні. Ага, ти маєш рацію: час витрачати калорії після вареників! Домовилися, тоді до п’яти!
– Станіслав твій дзвонив? — спитала софійка і, отримавши ствердну відповідь, звернулася до батька:
– Тату, помітив, як мама пострункішала? Це завдяки басейну.
– І щоденній хотьбі,- додала я,- мені ж тепер увечері не треба поспішати готувати та прати. На роботу і додому пішки. Погода найчастіше, як сам говориш, льотна.
Ми добре посиділи, майже по-сімейному. Але я бачила по знайомому обличчю: він відчував не тільки радість, а й якусь досаду. Невже так засмутився через справжні домашні вареники, яких він, як сам сказав, мабуть, не їв уже понад рік? Та яке там, скоро три. От як пішов до внроніки тієї молодої, так і не їв. Вона їх не любить і не вміє готувати. Говорить, що шкідливо.
Імені пригадався вечір, коли він оголосив, що йде до Вероніки – жінки своєї мрії. Я тоді стримала болючі сльози й сказала хриплим голосом: «Я зрозуміла тебе, Тарасе. Добре. Тільки, прошу, Софійці скажемо про розлучення після сесії».
Як видно, всупереч очікуванням, раю створити у Тараса не вийшло і у шлюбі з Веронікою. А в мене все чудово, все налагодилося через два роки. Я задоволена життям. А Тарас, думаю, тужить не лише за моїми варениками.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com