З Іваном ми вже третій рік живемо в столиці. Навіть зуміли придбати своє житло, ще й в досить хорошому районі. Дітей в нас поки немає, тому дві кімнати нам в сам раз. В понеділок чоловік прийшов з роботи, а я рада старатися, оголосила йому про приїзд рідні. – Ні-ні! В жодному разі! Навіть не думай! Знаю я твоїх родичів, кажуть на два-три дні, а зупиняються на місяць. Скасуй, а то я на порозі стану, і не пущу!
***
– Івасику, любий, мені телефонувала мама і сказала, що вона хоче приїхати до нас разом з іншими родичами. Ненадовго, днів на п’ять-сім.
– За сім днів я з розуму зійду. За три, втім, теж. Люба, метраж моєї душі не дозволяє мені хоча б тимчасово прихистити твоїх родичів в нашій квартирі.
– Боюся, що пізно. Я вже запросила.
– А не можна скасувати?
– Не можна.
– Тоді я встану в порозі і скажу їм: будьте ласкаві, вийти геть. Або тільки через “мене”.
— Ну через тебе, так через тебе.
– Чого?
— Того.
– І що, тобі зовсім мене не шкода?
– Шкода. Але що робити, моїм родичам ночувати десь потрібно. Мені взагалі не зрозуміло, чому в твоїх резервах не може знайтися 5 см совісті, щоб дати притулок моїм родичам на деякий час.
– Люба, ну які 5 см, пів кілометра треба як мінімум. А у мене стільки при повному бажанні не набереться. Хоч я і совісний.
– Послухай, я не розумію, чому їм не можна пожити у нас кілька днів, всього кілька маленьких днів.
– Ну знаєш, тут озирнутися не встигнеш, як п’ять днів переростуть в п’ять місяців і твій двоюрідний брат вже буде тирити мої шкарпетки і скоса поглядати на мій комп’ютер. Родичі вони по натурі вони такі.
– Мені здається, ти фантазуєш. Тобі б книжки писати.
– Ну ось я і напишу: “Як не потрапити в лапи родичів”. Ні, краще так: “Як не потрапити в споріднену пащу”, ну або “Рідня атакує”.
– Ну що ж, мені подобається хід твоїх думок. Повністю поділяю твою думку і з усім згодна. Родичам у нас не місце.
– Що?
– Тому що я тебе трохи обманула. Дзвонила не моя мама, а твоя, і саме твої родичі хочуть приїхати. Ну так, днів на п’ять.
– … Ну, ти знаєш, я тут вже трохи змінив свою думку…
– Пізно, милий. Я вже відмовила. Тепер сідай писати книжку.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
