З кімнати Марти я вискочила сама не своя. Роман пішов за мною, і весь час наголошував, що я повинна порозумітися з його дочкою, оскільки діла не буде. – Ти ж розумієш, вибору, жінка чи дитина, не буде. – Як тільки Роман і Марта зранку зникли за горизонтом, я спакувала чемодан і чкурнула в свою квартиру.
Коли мені зателефонував Роман, і сказав, що в нього для мене є сюрприз, то в його голосі не було натяку на щось приємне. За пів року зустрічей з ним я вже навчилася розуміти інтонації його голосу та настрою, тому внутрішньо зібралася, і була готова до різних поворотів. Щоправда, чесно скажу, не вгадала. Були думки про пропозицію оформити наші стосунки, були й прямо протилежні – у тому, що в Романа з’явилася інша жінка.
Загадка вирішилася швидко, після кількох стандартних фраз Роман запропонував познайомити мене зі своєю мамою та донькою. Ось цього я не очікувала. Напевно, подив на моєму обличчі був дуже добре позначений, і Роман запитав:
– Може, ти сьогодні не хочеш їхати до мене?
Я його заспокоїла, сказавши, що просто не очікувала, що він має дочку. Роман розслабився:
– Ну й чудово, мама там наготувала з нагоди твого приходу, тож поїхали бенкетувати!
У квартирі мене зустріла доброзичливо усміхнена Тамара Йосипівна, мама Роман та помітно стримана дівчинка – Марта. Дочка ввічливо представилася, я висловила впевненість, що ми потоваришуємо, отримавши у відповідь від Марти легку усмішку. Словом, жодних проблем у майбутньому наше знайомство не віщувало.
За обідом ми розмовляли. Наповнивши келихи для чергового тосту Роман підвівся і сказав гарний тост про дружну, сім’ю, запропонувавши мені переїхати до нього та стати господинею в будинку. Його мама навіть трохи розплакалася, я теж була зворушена словами Романа і відповіла:
– Я з радістю переїду до вас, якщо Марта не проти.
Всі дружно подивилися на Марту, а вона серйозно сказала:
– Ні, я не проти, приїжджайте до нас жити!
Так того дня закінчилися несподіванки. У мене на язику крутилося питання, але Роман, зрозумівши, про що я хочу запитати, випередив:
– Мама приходить до нас допомогти, а так, живе окремо, в сусідньому будинку, тож наша автономія буде забезпечена, адже ти про це хотіла запитати?
Я розгублено кивнула головою і пояснила своє бажання:
– Просто моя квартира звільниться, і я думала запропонувати твоїй мамі жити там.
Роман кивнув:
– Логічно, але з квадратними метрами все гаразд, тож твою квартиру, в принципі, можна здавати в оренду.
Вже за кілька днів я перевезла все, що мені необхідно, і почала входити у роль господині.
З Мартою проблем не було. Трохи бентежила її стриманість, але поступово дівчинка розслабилася, почала частіше звертатися до мене за всякою дрібною допомогою, ділитися шкільними новинами, словом – ми з нею почали поступово зближуватися.
Вже через місяць від стриманості Марті не залишилося і сліду, а на зміну їй прийшла протилежна риса характеру. Марта різко змінила свою поведінку, вона виявилася дуже примхливою дитиною.
Якось уранці я поставила перед нею сніданок, але те, що ще вчора Марта просила мене приготувати, їй не сподобалося:
– Не хочу яєшню!
– Але ж ти сама просила…
– Так, просила, а тепер не хочу!
– А що ти хочеш?
Марта на мить розгубилася, а потім відштовхнула від себе тарілку:
– Не знаю, але це не хочу!
Тарілка злетіла зі скляної стільниці, і з гуркотом впала. На кухню прибіг Роман:
– Що тут трапилося?
– Я не хочу яйця, а вона…
Марта не могла відразу придумати, що їй сказати, а батько швидко зайняв позицію дочки:
– Ну, не хочеш, не їж, зараз щось придумаємо!
Я пояснила, що Марта сама попросила яєчню на сніданок, а тепер не може вигадати, що їй хочеться. Роман примирливо відповів:
– Ну гаразд, розберемося, правда, зайченя? Зараз я щось розумію!
Від моєї пропозиції допомогти Роман відмовився:
– Ти збирайся на роботу, а ми розберемося.
Після першої “перемоги” бажання наполягти на своєму у Марти стало прогресувати з неймовірною швидкістю. Я не могла домогтися від неї елементарного – вчити уроки, прибирати за собою, все сприймалося в багнети, і мені доводилося робити над собою зусилля, щоб не дати волю емоціям.
Роман бачив усі ці непорозуміння у нашому спілкуванні, але завжди підтримував дочку, рекомендував мені бути з нею помякше. Я намагалася, розуміючи, що у дівчинки в пам’яті скандальне розлучення з мамою, яка зовсім не заперечувала, що вона житиме з батьком, розуміла, що маму Марта по-своєму любить, але є межа.
Одного вечора Марта засиділася за мультфільмами, я зайшла в її кімнату і попросила лягати спати, наступного дня у неї було дві контрольні, і треба було відпочити. Марта зиркнула на мене і ніяк не відреагувала на прохання, продовжуючи дивитися нескінченний серіал мультфільмів. Тоді я взяла мишку і просто вимкнула її ноутбук. У відповідь Марта з якимсь неймовірним вереском вчепилася зубами мені в долоню, а за мить у кімнату вже залетів Роман:
– Що тут у вас знову?
– Вона не дає мені мультик додивитися! – Сказала Марта, відчепившись, нарешті від моєї руки.
– Добре, додивляйся, тільки заспокойся!
Марта з переможним виглядом знову включила гаджет, я пішла на кухню, щоб обробити прокушену руку, а Роман пішов слідом:
– Ну що ти ніякої спільної мови з дитиною не знайдеш, я навіть не думав, що у вас усе буде так складно!
Я сказала Роману, що дійсно не знаходжу порозуміння з Мартою, але не тому, що не можу, а тому що Марту не так виховали і їй все можна, від неї нічого не вимагають, і вона це чудово розуміє. А в моєму обличчі дівчинка бачить серйозну перешкоду своїм примхам, тому й поводиться відповідно.
Роман заявив, що це його дочка, і він намагатиметься не обмежувати її ні в чому і, якщо мені не вдасться знайти підхід, то він не збирається вибирати між мною та дочкою.
Це прозвучало, як прямий ультиматум, і наступного дня, поки Роман був на роботі, я запакувала свої речі та поїхала до себе. Увечері він мені зателефонував, попросив не робити поспішних висновків, але я вже їх для себе зробила. Звичайно, батьківські почуття дуже сильні, але жити в сім’ї, де підростає егоїстка, яка ні в що не ставить дорослих, я не збираюся.
Як вважаєте, правильно я вчинила?
Фото ілюстративне
