fbpx
життєві історії
З колишнім чоловіком Віктором познайомилася, коли мені було 14 років. Він на 9 років старший. Не знаю, чим я думала, але вирішила, що це знак згори і дитина повинна народитися. Любов моя, зрозуміло, сказала, що діти йому не потрібні. Але раз так, платити буду, а от жити з тобою – ні. З новонародженим немовлям мене забирав колишній чоловік

З колишнім чоловіком Віктором познайомилася, коли мені було 14 років. Він на 9 років старший. Не кохала його ніколи, чому була з ним, досі не розумію. Може, лестила увагу дорослого хлопця, подружки дико заздрили, плюс цікава його компанія, де він був лідером. Він прощав мені все, що тільки можна, навіть зустрічання з іншими хлопцями. Так все і тривало, поки в 17 років я не зрозуміла, що при надії.

Одружилися ми з Вітею, народився син.

Перші два роки я начебто заспокоїлася і змирилася. Була гарною дружиною і господинею. Щиро старалася, принаймні.

Але з часом мене почало пригнічувати сімейне життя, я просто божеволіла від чоловікового вигляду, слів, дотиків. Були ігші чоловіки,обмани, і знову – його прощення.

Але зрештою я пішла від нього і зажила щасливо.

Чудова робота, гроші, син, який не завдавав клопоту, розумний і слухняний хлопчик. До того ж, колишній чоловік завжди проводив час з сином, допомагав нам. Я завжди могла попросити Вітю залишитися з Влидиком, і він залишався без проблем.

Так я і жила 5 щасливих років. Свобода, гроші, подорожі. Поки не закохалася, і закохалася дуже. А він шарпав мені нерви три роки. Я терпіла і прощала, чекала і сподівалася, а на що сподівалася – не зрозуміло.

У цей час колишній чоловік живе сам, так само проводить час з нашим сином і іноді примовляє: «Одумаєшся скоро». Чекає мене назад…

Все б нічого, але я дізнаюся про те, що чекаю дитину. Як так вийшло, не вкладається в голові. Дітей більше я не планувала. Не знаю, чим я думала, але вирішила, що це знак згори і дитина повинна народитися. Любов моя, зрозуміло, сказала, що діти йому не потрібні. Але раз так, платити буду, а от жити з тобою – ні.

З новонародженим немовлям мене забирав колишній чоловік.

Віктор готовий одружитися знову, усиновити молодшого сина. Я попросила час подумати до його дня народження. І ось залишився місяць до прийняття рішення, а я не можу навіть думати про спільне життя!

Він мені неприємний, я не можу дивитися, як він їсть, спить, розмовляє, сміється. Мені неприємно, коли він цілує, навіть в щоку, мене пересмикує від думки про ночі з ним. Але водночас я йому дуже вдячна за турботу!

А Віктор робить все для нас, він обожнює молодшого нерідного сина, він нас утримує, адже  зараз не працюю. Він ласкавий добрий, господарський, не вередливий в їжі, сам собі прасує, готує… Одні плюси…

Здається, живи і радій. Але мені погано. Я не можу побороти себе.

Зараз я сама з двома дітьми, які мені вже в тягар, а поруч люблячий, але не коханий чоловік. Іноді здається, я не впораюся з усім цим. Молодший кричить постійно, втомлює мене, старший вимагає уваги, а я хочу сховатися, щоб ніхто мене не чіпав. Я сама, допомоги на кшталт няньок немає. Немає ні батьків, ні бабусь, ні нікого, крім колишнього чоловіка, яому ми потрібні.

Я намагалася бути терпиміше до нього, але він як подразник, як громовідвід, я постійно кричу на нього, на дітей, на кота. Мені здається, що колишній чоловік все життя мені зіпсував, що він винен у всьому. Він тисне на мене, хоче жити разом, одружитися знову. Я обіцяю щось, тягну час, все це пригнічує мене.

Але мені не прожити без нього. кому я потрібна? Зараз молодшому синові тільки 10 місяців. Коли зможу працювати, не знаю. На няню грошей немає. Ось і живу так, користуюся людиною, яка любить мене і від цього ще гірше на душі.

Він гідний кращого. Як бути? Як змиритися і прийняти ось таке життя? Шлюб для мене і повторне сімене життя з Віктором – наче сон, від якого хочеться скоріше прокинутися.

Може, я егоїстка, яка думає тільки про себе, але я більше так не можу. Даремно я народила другу дитину.  Не народила б, не довелося б до колишнього чоловіка повертатися, а тепер все, все життя нанівець… Як довго ще протягну так, не знаю. Можливо, я дійсно сама тікаю від свого щастя? Я вже не знаю, я вже нічого не знаю.

Дуже буду вдячна за добрі поради!..

Автор: Вікторія

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page