З Лесею ми побралися дуже юними і красивими, щиро кохаючи, у 19 років. Та моя мама зробила все, щоб ми не було разом. Тепер я не знаю, як повернути дружину, адже ні на кого більше і дивитися не хочу.
Коли ми лише одружилися, то обоє ще вчилися, тому й вирішили жити з моїми батьками, хоч мама Лесі пропонувала жити в неї, але я відмовився, бо ж чоловік і хотів жити вдома.
Якийсь час все було добре, але не довго. Дві господині – самі знаєте, що це таке. Скоро між дружиною і моєю матір’ю почалися дрібні суперечки через побутові всілякі моменти і питання.
Я намагався не втручатися, вирішив, що вони самі швидше розберуться, але з кожним днем все гіршало. Мати чіплялася до кожного слова Лесі, постійно робила зауваження, що вона не так прибрала чи не те приготувала.
У якусь мить я вирішив поговорити з батьками, але батько підтримав матір, а мені сказав, що мати в хаті господиня, а не Леся, ось нехай і слухається у всьому.
На деякий час після цієї розмови в будинку настала тиша, поки якесь зауваження матері Леся просто проігнорувала. І все почалося знову.
Але тепер суперечки виникали постійно вже й між нами з дружиною. Леся дорікала мені, що я не можу зробити матері зауваження, не можу її захистити, а я казав, що не можу нічого зробити і доведеться їй слухати мою матір, доки ми тут живемо.
І ось в один день, поки я був на парах, Леся зібрала речі та поїхала до своєї матері. Я не вірив, що вона це серйозно, вирішив не дзвонити і не їхати по неї. Але вже через місяць дружина не подала документи на розлучення.
Я вмовляв її забрати заяву, просив вибачення, навіть погодився переїхати до її матері, аби бути разом. Та Леся не погодилася, сказала, що вона вже зрозуміла, що я така сама людина, як і мої батьки. Я думаю, що вона просто пішла на принцип.
З того часу минуло вже чотири роки, Леся вийшла заміж і народила дитину, а я так і живу з батьками. Взаємини у мене з ними так і не налагодилися.
Я не можу простити їм втручання в мою сім’ю, яку через них і втратив, а вони постійно говорять, як мені пощастило, що Леся пішла сама, а то я так би і маявся з нею все життя.
Зараз дуже шкодую, що не зміг жити окремо від батьків, треба було залишити навчання і знайти роботу, орендувати житло і зберегти сім’ю.
Лесю досі люблю, але знаю, що повернути її ніколи вже не зможу, і до батьків вже ніколи не зможу ставитися, як раніше. Зараз я сам і куди рухатися далі – не уявляю.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
