Бізнес леді вона хотіла бути, а натомість з Італії приїхала з дитиною на руках
Мене з семи років виховував лише батько, а згодом, коли не стало дідуся, до нас переїхала жити і бабуся. Мама ж бачила себе успішною бізнес леді, саме й тому одного разу просто втекла, покинувши нас з татом, до Італії, де провела не мало не багато, сім років. Що вона там робила, історія приховує…
Повернулася мама в Україну не одна, а з дитям на руках, моєю зведеною сестрою. Не знайшла мама на чужині того щастя, про яке мріяла, тому й повернулася додому.
Як я зрозуміла, мама не раз приходила до нас додому (будинок тата), і просилася, щоб той її пробачив, що вона оступилася і хоче брати участь у вихованні своєї дочки, тобто мене. Але тато був непохитним. “Їдь туди, звідки приїхала!”
Мамі нічого не залишалося, як піти жити до своїх стареньких батьків, які також не були в захваті від вчинку дочки, але пробачили, бо на те вони й батьки.
Нам дуже важко жилося, але бабуся робила все, лиш би я не відчувала браку уваги й тепла.
Тато багато працював, щоб ні в чому мені не відмовляти.
Інколи ми зустрічались з мамою в магазині, чи в церкві, але я робила вигляд, що не знаю цієї жінки. Сестра моя стала на не дуже хорошу дорогу. Через гарну зовнішність вона подобалася чоловікам, але нічим хорошим це не закінчилося.
Після навчання я переїхала жити в місто. В село до тата я навідувалася, хоча, дякувати Богу, на той час він вже жив з тіткою Стефою, яка його цінувала і дбала про нього.
Маму батько так і не пробачив, і я його прекрасно розумію, бо сама не можу пробачити вчинок, який вона зробила по відношенню до нас.
Сестра моя, наскільки я знаю, жила в іншій області, а на даний час мешкає в Польщі.
Мама живе одна в батьківській хаті, в якій не має ні зручностей, ні нічого.
Інколи, коли я приїжджаю в село, на мене односельчани дивляться косо, бо за стільки років я так і не пробачила маму і вперто оминаю її хату.
Але я не можу через себе переступити. Я вважаю, що справжня мама так вчинити не може. Я вже сама мама, в нас з чоловіком два синочки і я без них не уявляю свого життя.
В п’ятницю я знову їхала на автівці до тата, везла йому гостинців з міста, та в сторону маминої хати, яка вже осипається, я й не дивилася.
Можете мене засуджувати, це ваше право, але я розумію, що ніякий час не забере в мене ту образу, яка засіла глибоко в душі…
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
