Син допомагає колишній дівчині. Вчиняє неправильно чи благородно?
– Я просто була щаслива, коли вони розлучилися! – розповідає 56-річна Юлія Валентинівна. – Ух! Гора з плечей! Ну тому що ця Надя синові моєму не пара, одразу було видно. Дівчина неосвічена, із села практично, батьки неблагополучні. З дому втекла, приїхала до міста, працювала продавцем. Жила в орендованій кімнаті з трьома подругами. Я була здивована, коли Іван почав з нею зустрічатися!
Синові Юлії Валентинівни тридцять два, і наречений він, за сучасними мірками, блискучий: єдиний син досить забезпечених батьків, з власною квартирою, з машиною, з гарною роботою і зарплатою. Успішний і благополучний юнак, гордість батьків.
З Надією Валера познайомився на корпоративі: за наведенням однієї з подруг дівчина у свій вихідний підробляла, обслуговуючи банкет як офіціантку. Як їй вдалося привернути увагу Івана, історію замовчують. Але відносини стрімко розвивалися.
Вже через пару тижнів знайомства Надя переїхала до Івана з речами, а ще через якийсь зовсім невеликий час і зовсім звільнилася з роботи і запанувала в його житті як майже що-дружина, до неймовірного сум’яття потенційної свекрухи. Юлію Валентинівну доводило до нервів в дівчині буквально все: любов до яскравих речей та сльозливі серіали, дивні мовні звороти (грамотні люди так не кажуть!), наївність та емоційність.
– Ну так, а чого чекати! – зітхала Юлія Валентинівна. – Вивезти дівчину з села можна, а ось село з дівчини – навряд! Для Наді, звичайно, стосунки з Іваном були межею мрій: вона як у казку потрапила! Він її одягнув, за кордон вивіз, світ показав. Вона раніше ніде була взагалі. На літаку не літала жодного разу! Та що там на літаку, у неї зимових чобіт не було. Джинси та пара кофт, от і весь гардероб. Все їй син купив!
Характер у Надії виявився самим що не є «сільським»: гучноголоса, хабалиста, схильна до суперечок і до гучного з’ясування стосунків. Молоді прожили разом майже чотири роки, розлучилися наприкінці минулої зими, і Юлія Валентинівна перевела дух.
– Я так переживала, але все закінчилося добре: не встигли вони ні одружитися офіційно, ні дитини! – каже Юлія Валентинівна. – Інакше навіть не знаю, що б ми робили. Але хоч тут пощастило!
Юлію Валентинівну трохи не сподобалось те, що син наприкінці стосунків винайняв Надії маленьку квартиру, сплативши її на кілька місяців уперед, і допоміг перевезти речі.
– Навіщо тобі це треба?
– Ну, не можу ж я її просто виставити на вулицю! – знизав плечима син. – Іти їй нікуди, роботи в неї зараз немає. До мене вона працювала, жила в якійсь кімнаті. Звільнилася через мене, місце втратила. Я мушу їй допомогти!
– Та це взагалі не твої проблеми, її житло та робота! – сказала тоді Юлія Валентинівна. – Ти й так їй допоміг! Одяг, взув, утримував кілька років у своєму житлі.
З моменту розлучення з Надею минуло вже понад сім місяців, син давно вже зустрічається з іншою дівчиною. Яке ж було здивування Юлії Валентинівни, коли вона дізналася, що Ігор досі оплачує Наді житло і дає гроші на життя, бо та ніяк не може нормально влаштуватися у житті.
– Ні, ну ти уявляєш? Не щастить, каже, з роботою! Де не влаштується – там один обман. Ну, звичайно, влаштовується в якісь кафешки, кому вона потрібна без освіти. В одному сина і той допомагає! Ось дурник, га! Я говорю – та розводить вона тебе! Ти все життя цю дівку утримувати зібрався? А він не може її відмовити! Скільки грошей уже вона з нього випросила. Ото не було печалі!
Чоловік справді робить не правильно у цій ситуації, якого розводять? А може, справжній чоловік має чинити тільки так?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
