У чоловіка Едуарда останні півроку на темі економії дах зірвало щось зовсім. Дійшло до такого, що просто в голові не вкладається – бутерброд зранку один на двох, дитина голодна, лампи повикручував у кімнатах майже всюди. Я втомилася так жити і відправила чоловіка до його батьків. А він тепер ходить і розповідає, що я просто звикла до розкоші. Хоча ні про які розкошування і мови не йшло.
Я скоро рік як в декреті. Поки працювала, зарплату отримувала нормальну, нам на життя вистачало. Едуарда не пиляла, хоча він працював в якійсь пересічній конторці і додому приносив сущі копійки. Просто він завжди говорив, що шукає роботу кращу і ось-ось влаштується.
Мене ситуація не напружувала доти, поки тест не показав дві смужки. Моєю першою реакцією було – не час, куди зараз дитина? Я – основний годувальник в сім’ї, та й квартиру хотілося б оновити хорошим ремонтом, оскільки жили ми в моїй дошлюбній квартирі, яка дісталася мені від бабусі. Ремонт тут міцний, але “бабусин” варіант. Меблі ми змінили частково, але інтер’єр мені все одно не дуже подобався.
Едик як дізнався, що я при надії, в ногах валявся, присягався, що він буде заробляти, знайде другу і третю роботу, буде забезпечувати сім’ю. І я повірила. До моменту мого виходу в декрет чоловік дійсно знайшов собі підробіток. Грошей стало більше, хоча до рівня моєї зарплати все одно не дотягували.
Але все масштабні покупки для дитини ми вже зробили, я вирішила, що ремонт почекає, ми зможемо нормально пережити декрет. Тим більше, чоловік весь час говорив, що шукає варіанти краще.
Я народила донечку, чоловік ще кілька місяців попрацював на двох роботах і здувся.
– Дуже важко, навантаження зросло, а зарплати очікуваної немає. Я зараз трохи перепочину, а потім знову знайду підробіток, – завів Едик знайому пісню.
Я вважала, що непогано б було йому взагалі роботу змінити, але промовчала, не хотіла перетворюватися на пилку. Мені здавалося, що чоловік сам все прекрасно розуміє.
Основна робота Едуарда полягала в сидінні в офісі з 9 до 18 години. Він друкував договори, розносив їх по кабінетах, замовляв воду і відправляв на ремонт принтер. Одним словом, виконував секретарські обов’язки, тільки без телефонних дзвінків. Хоча посада у чоловіка називалася якось інакше, не секретар, але суті це не змінювало. Робота – не чіпай лежачого, ніяких хвилювань і відповідальності. Але і зарплата відповідна – 8 тисяч гривень.
Так ось. Чоловік відпочивав кілька місяців. Фінанси і моє терпіння підходили до кінця. Поки рятували тільки батьки з обох сторін, які то грошей привезуть, то продуктів. Не знаю, як йому, а мені перед своїми батьками було соромно. Я взагалі доросла вже, вони не зобов’язані мене з чоловіком і дитиною утримувати.
Свої претензії я висловила Едику. Він походив, подув, а потім знайшов вихід – економити. Жорстко економити на всьому.
– Насправді, грошей нам вистачає, просто ми багато витрачаємо. Я проаналізував наші витрати, тепер я знаю, від чого треба відмовитися, щоб нам вистачало. Дай мені час і ти побачиш, що я правий.
З моєї мовчазної згоди він почав свій експеримент, і наше життя перетворилася у виживання. В туалеті з’явився туалетний папір, який більше схожий на наждачку, рідина для миття посуду була замінена смердючим господарським милом, нормальний пральний порошок зник, продукти в холодильнику були найнижчого цінового сегмента, сумнівного смаку і якості. І їли ми вранці один бутерброд на двох.
Від того, чим він замінив пральний порошок, у мене почалося подражнення, від дешевої їжі у дитини відкрилася алергія, тому що ми ще на ГВ. Від запаху господарського мила мене відвертало від душу. Ми з чоловіком сварилися мало не щодня.
– Досить вже, ми не піддослідні кролики!
– Просто треба звикнути і все пройде! До речі, в цьому місяці у нас пішло надто багато води, тобі варто бути економнішою.
Коли він приніс додому прострочені продукти, я зібрала його речі і відправила його до батьків. Тому що ризикувати своїм здоров’ям і здоров’ям маленької донечки через те, що Едик не хоче шукати нормальну роботу, я не збираюся. Прострочені продукти! Це ще треба було здогадатися тягти їх додому, де маленька дитина і жінка, що годує.
Подзвонила батькам і попросила допомоги, хоча здавалося, що провалюся від сорому. Вони приїхали, побачили що діється в домі, допомогли мені позбутися слідів “економії” і закупили нормальні продукти і побутову хімію.
Батьки сказали, щоб я півроку не смикалася, вони будуть допомагати всім, а потім мама піде на пенсію, мала підросте і вона буде з нею сидіти, а я вийду на роботу. Після півроку того, що я пережила з Едиком, ці слова були просто як бальзам на душу.
Свекруха Ірина Олегівна теж дзвонила з’ясувати, що у нас сталося, син же наскаржився, мабуть. Так вона як дізналася, що її синочок учудив, дар мови втратила. Попросила не поспішати тільки, дати всім час охолонути.
Едик себе винуватим, до слова. не вважає. На його думку, я звикла жити на широку ногу. Виявляється, не харчуватися спорченим – це жити на широку ногу. Знайомим він розповів, що я просто звикла до розкоші і вимагаю занадто багато від нього, це мені його слова кума передала.
Я ж розчарувалася в Едику повністю. Він показав свою повну неспроможність як чоловік і батько. Готовий був в ганчірках ходити, простроченим харчуватися, аби не підніматися з дивана і не йти на роботу, де будуть платити якісь хоч трохи нормальні гроші. Там же працювати треба, а навіщо, якщо він вміє так “чудово” економити. Це однозначно розлучення. Я не вірю, що Едик виправиться. Чи я поспішаю і варто дати йому шанс, не позбавляти донечку батька?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
