fbpx

З моєю зовнішністю я рада навіть таким стосункам. Скажу одразу: я так собі на вигляд.При зрості 1,7 метра я важу 70 кілограм, і це мене засмучує. Виїхала згодом жити в іншу країну, раз на півроку з’являюся у рідному місті. У ньому в мене і з’явився хлопець. Денис із бідної родини, вихований матір’ю. Дев’ять класів освіти, працює на заводі за 6 тисяч гривень і абсолютно не вміє господарювати. Він знає, скільки цукру покласти в мій чай і, принаймні, від мене не сахається

Скажу одразу: я таке собі на вигляд, зовнішність у мене не приваблива далеко. Неправильна будова обличчя, зуби не рівні, шкіра подекуди жирна та сліди від неправильного харчування. При зрості 1,7 метра я важу 70 кілограм, і це мене засмучує.

У школі з мене потішалися, перше кохання покинув при глядачах, сказавши, що таке створенні, як я, просто нездатне нікому сподобатися. Підсумком стали три роки повної самотності. Досі важко сприймаю своє відображення у дзеркалах.

Так вийшло, що народилася я в сім’ї середнього достатку, але все ж таки навчилася правильно одягатися і використовувати правильну косметику, щоб приховувати свої недоліки і стала такою собі пацанкою.

Виїхала згодом жити в іншу країну, раз на півроку з’являюся у рідному місті. У ньому в мене і з’явився хлопець. Точніше як: формально ми з Денисом півроку зустрічаємося. Але я не розумію, як насправді людина до мене ставиться.

Денис із бідної родини, вихований матір’ю. Дев’ять класів освіти, працює на заводі за 6 тисяч гривень і абсолютно не вміє господарювати. Однак він добрий, кмітливий і раціональний хлопець, який просто невдаха. Він знає, скільки цукру покласти в мій чай і, принаймні, від мене не сахається.

Але, якщо чесно, мене дещо хвилює, кілька моментів.

У нас жодного разу не було побачення. Такого, щоб він приділяв увагу тільки мені хоч півгодини. Зазвичай я приходжу до нього і займаюся миттям підлог, приготуванням їжі, прибиранням та іншими радощами побуту, щоб хоч якось себе зайняти. Денис сидить у комп’ютерних іграх, зрідка роблячи перерву на їжу чи чай і обіймашки зі мною. Іноді мені здається, що я просто якийсь аксесуар у його квартирі і житті.

Варто мені виїхати з країни, мені починають виносити дах по дощечкам благаннями повернутися, скаргами, як без мене важко. Але коли минає період його тривог, мені перестають навіть писати. Він не бере трубки місяцями, і я не знаю, чи все добре. Потім я ще винна, що він не знає нічого про моє життя.

Денис постійно просить грошей до зарплати і, звісно, ніколи не віддає їх, бо не вилазить із боргів та кредитів: його зарплати ледве вистачає на те, щоб сплатити квартплату, комуналку та купити додому хліба та чаю.

Я тимчасово не працюю, і давати ці гроші можу не завжди. Чомусь саме перед ним мені соромно зізнатися, що в мене просто немає необхідної йому суми. Отримавши гроші, Денис може зникнути на тиждень. Іноді мені навіть здається, що йому від мене лише гроші й потрібні.

Він завжди говорить про те, що хоче від мене дітей, хоче створити зі мною сім’ю. Але при цьому я маю покинути всю освіту у Європі і жити з ним бо Україна, за його словами, найкраща країна у світі, де народився – там і знадобилася, і взагалі – в Європі все не так, все занадто.

І так, я його кохаю, незважаючи на ось таке його ставлення і неосвіченість у його голові. Але іноді я не розумію, чи любить він мене? І якщо ні, то чи варто мені викаблучуватися з моєю зовнішністю чи брати, що дають, сидіти і радіти, що мене таки вибрали? Зрештою, і не найгірший варіант, мій Денис. Напевно.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page