З Миколою ми пройшли через важкий етап в житті: найдешевша орендована квартира, одна котлета на двох, щоб не самі макарони, але викарабкались, слава Богу. І ось тепер, коли Микола став солідним бізнесменом, він не задумуючись покинув нас з дітьми. – Впораєшся, не маленькі вже. – Виявляється, його нова пасія возвеличує його “до небес”, а я, навпаки – притупляла…
***
Є у мене подруга, звуть її теж Катя. І був у неї чоловік – Микола. Разом вони прожили 18 років. Коли вони були разом, я не знала пари щасливіше.
Він дивився на неї такими закоханими очима. Вона не працювала, готувала чоловікові “смаколики”. Дуже добре і смачно готувала. У них двоє дітей. Старшому синові 16 років, а молодшому – 4 роки.
Катя з Миколою разом пройшли через стільки труднощів…
Коли старший син був ще маленький, грошей не вистачало. Поки Микола працював, Катерина дбала про сина. Жили на найдешевшій орендованій квартирі, без води.
Їй доводилося з відром ходити за водою. Котлету ділила на дві частини, щоб не зовсім порожні макарони їсти…
І ось вони всього досягли. У Миколи своя будівельна компанія. Другий син народився в любові і достатку.
Одного разу Коля пішов на курси (для розвитку і просування свого бізнесу). І була там одна викладачка, психолог, жінка розлучена, “в пошуку”.
Поклала вона око на Миколу. Стала йому спочатку другом, багато часу проводили разом. Так і повела його з родини. Казала йому те, що він хотів чути. Звеличувала його. Раніше вони з Катериною вирішували все разом, а зараз у нього з’явилися нові фрази: “Це я так вирішив!”, “Я так вважаю!”
Розлучилися.
Катерині довелося влаштуватися на роботу. Грошей вистачає, але прямо в обріз. Доводиться рахувати кожну копійку.
А Миколу як підмінили. Став зовсім іншою людиною. Аліменти не платить. Вважає, що, раз діти живуть з матір’ю, це і є для неї потурання. Тому вона повинна їх утримувати. А він іноді бере молодшого сина і оплачує йому розваги.
Якось Катя йому подзвонила, що потрібно терміново купити меншому чобітки, а то нічого носити, все взуття стало йому мале. Микол поїхав, купив черевики за тисячу гривень, а потім вирішив, що він цю суму виплатив нібито як частину аліментів.
Одного разу Катя йому подзвонила (а вона йому дзвонить, бо більше нікому, батьків і родичів у них поруч немає), сказала, що грошей взагалі немає, заплатила за садок. Їду дітям купувати нема на що. Микола сказав: “Це твої проблеми!”
Коли у старшого сина був День народження, з іншого міста приїхала в гості хрещена, привезла подарунків, пішли всі разом в ігровий центр відзначати свято.
Приїхав Микола та молодшого сина забрав. Навіть торт не дав дитині доїсти. Сказав, що у них буде своє свято. І поїхав.
Тепер забирає дитину на два дні, потім на два дні привозить. І у хлопчаки тепер як би немає свого будинку. Він каже: “Я поїхав до мами додому”. Або: “Я поїхав до тата додому”. А свого будинку у дитини немає…
А коли хлопчик заплакав і сказав татові: “Я хочу до мами”, Коля його привіз і за “шкворні” тягнув по сходах. А дитина плакала: “Тату! Вибач, тату!”
Я не розумію, що взагалі сталося з Миколою. Раніше він був порядною людиною, яка ніколи нікого не залишить в біді. Був люблячим чоловіком і чудовим батьком.
А зараз? Абсолютно інша людина. Міркування якісь дивні… Йому все одно, чи є їжа у його дітей…
Я вважаю, що так себе вести неприпустимо. А ви як вважаєте?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
