fbpx
життєві історії
З минулого року я на пенсії, живу на Харківщині. Ніхто з дітей про мене не потурбувався. Мені соромно, що я їх такими виростила. Син та дочка чудово знають, яку суму я отримую на рахунок щомісяця, у яких умовах зараз живу. Але до себе в Київ не кличуть. Хіба вона сама не бачила, що в мене холодильник пустий? Якось я позичала в сестри гроші

Живу на Харківщині, з минулого року я на пенсії. Це виявилося важчим, ніж я передбачала. Якось дочка спитала, чи вистачає мені грошей на життя, а мені було соромно скаржитися. Я відповіла, що в мене все гаразд.

Мого чоловіка не стало п’ять років тому. З того часу я живу сама. Діти мої давно вже дорослі, Дочка й син здобули вищу освіту, обзавелися своїми сім’ями. Я все життя намагалася зробити їх щасливими, а виявилося, що я їх погано виховала.

На пенсії я вже ніде не працюю, додаткового прибутку немає. Усі знають, як важко пенсіонерам виживати за таких умов. А діти мої добре заробляють і ніби не помічають, що я потребую їхньої допомоги.

Мені вистачає грошей тільки на оплату рахунків та найпростіші продукти. Добре, що зараз я ще відносно здорова, бо довелося б мені дуже туго.

Син та дочка чудово знають, яку суму я отримую на рахунок щомісяця, у яких умовах зараз живу. Але до себе в Київ не кличуть, ніхто не цікавиться моїм станом. Іноді вони настільки зайняті своїми справами, що раз на тиждень не подзвонять.

Якось Іринка приїхала до мене у вихідні з пакетом продуктів. Вона попила зі мною чай, спитала, чи все в мене гаразд. А що я могла відповісти? Хіба вона сама не бачила, що в мене холодильник пустий? Дочка вдала, що мені вірить, і пішла.

Щороку мої діти із сім’ями їдуть у відпустку. На це треба чимало грошей. Дітям вони нічого не шкодують. Купують дорогі телефони та одяг. Іноді навіть Іра розповідає, що їм важко ростити дітей: все зараз дороге, і їм не вистачає грошей. А я думаю, що просто можна бути економнішим і не купувати щось дороге, не йти у дітей на поводі.

От у мене є сестра, її діти поводяться зовсім інакше. Щовихідних вони з сім’єю збираються за одним столом, обговорюють нові події, спілкуються. Племінники у мене дуже добрі, вони цікавляться самопочуттям мами щодня.

Ось сестра мені дзвонить та розповідає, як у них справи. А я їй не можу нічого хорошого розповісти про своїх дітей.

Мені стає прикро до сліз, що мої дорослі діти зовсім не дбають про мене. Я їм присвятила життя, своє здоров’я, все віддала. Вони виросли, і тепер я не можу на них покластися, тому що у них своє життя, а я на старість років стала їм не потрібна. Я не вважаю, що мої діти гірше виховані, аніж діти сестри, але такого відношення теж не розумію.

Якось я позичала в сестри гроші, а тепер, в такий складний час, совість мені не дозволяє просити грошей, коли вона питає, чи не допомагають мені дочка із сином. Зараз я вже й не позичаю нічого, бо розумію, що не зможу віддати борг.

Я згадую своїх батьків. Вони теж мені багато в чому допомагали, навіть допомогли збудувати будинок. Але я завжди їх доглядала і була вдячна за все, що вони для мене зробили.

Я також намагалася виховати своїх дітей. А тепер мені нема за що хліб купити, і соромно про це говорити. Не розумію, хіба можна так поводитися з літніми батьками? Може, я щось зробила не так?

Я намагаюсь на всьому заощаджувати, але й цього не вистачає на нормальне життя, якщо наше сьогоднення взагалі можна назвати життям. Бо як на мене це існування-виживання без надії на мирне й світле майбутнє.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page