fbpx
життєві історії
З Мирославом ми розбіглися два роки тому. Але лише тепер я зрозуміла, що сама винна в такому його ставленні до себе. Як би я хотіла все повернути, та, на жаль. У нас підростає синок. Як йому все це пояснити?

З Мирославом ми розбіглися два роки тому. Але лише тепер я зрозуміла, що сама винна в такому його ставленні до себе. Як би я хотіла все повернути, та, на жаль. У нас підростає синок. Як йому все це пояснити?

Два роки тому розійшлися із чоловіком. Є спільний син, якому 9 років. Розійшлися через те, що не могла більше бачити Мирослава поряд із собою.

Всі плани, які ми могли будувати раптово, могли впасти. За роки шлюбу не було жодних спільних прагнень, планів, вечорів у родинному колі тощо. Він був у роботі, а відпочивати без напоїв не вмів. У результаті перестала сприймати його слова за правду.

Як тільки ми розбіглися з Мирославом, він став дуже гарно доглядати, виконувати все, що колись обіцяв, але я завжди чекала каверзи, боялася, що якщо знову зійдемося, то все повернеться.

Усі два роки я аналізувала все, що було з нами, і тепер бачу свої помилки. Жінка в першу чергу має спрямовувати чоловіка, робити його краще та йти з ним поруч. Якщо жінка не має уявлення про те, що їй потрібно, то й виходять такі сім’ї, де ви просто любите без міцної основи шлюбу.

Зараз і в Мирослава, і у мене є стосунки, але я досі не можу його відпустити. Я не бачу своєї сім’ї з іншою людиною, що в мене буде дитина не від неї.

Постійно уявляю, що ми проводимо вечора я, Мирослав і син, і чекаємо на світ нашу донечку. Я досі його люблю, але боюся, що в нас нічого не вийде.

Як тепер жити дальше?

Чому я раніше не зрозуміла, що сама винна у такому його ставленні до життя і до себе?

Підкажіть, як з цим тягарем жити далі?

Фото ілюстративне