Ніколи б не подумала, що Руслана так відноситься до мене. Я стільки добра для них з сином зробила.
З невісткою я в досить хороших відносин, правда заради цього доводиться на багато чого закривати очі, та ситуація, яка трапилась на святкуванні мого дня народження, перевернула все з ніг на голову. Руслана при надії другим, а Святику тільки два недавно виповнилося. Я розумію важко, хоча чим можу, завжди дітям допомагаю. Вітя в автівку банки з огірками поніс, а невістка з дитям забарилася. Тут вся правда про мене й вилізла.
***
– Я до невістки, Руслани, ставилася завжди з усією душею! – розповідає Тамара Павлівна. – З дитиною їм допомагала багато – у Руслани проблеми після деякі були, вона в лікарні лежала, син працював і бігав до неї, а я з малюком сиділа. Впоралася! Тепер ось квартиру обіцяла їм віддати…
– Ух ти! Хороша допомога молодим…
– Ага. Руслана другого вже під серцем носить, а у мене ж двокімнатна, яку здаю в оренду. Мешканці з’їжджають через пару тижнів, я говорю, ремонтуйте, заїжджайте і живіть, раз така справа, не буду я орендарів інших шукати! Не мотатися ж вам по орендованих з двома такими малюками… Квартира хороша, район відмінний, думаю, хай живуть, поки невістка з декрету вийде і на ноги не встане, там видно буде…
… Першому онукові Тамари Павлівни скоро виповниться два роки, а через чотири місяці у сина і його дружини повинна народитися друга дитина.
Чесно кажучи, молоді спочатку сумнівалися в тому, чи потрібна їм друга дитина, оскільки зараз навіть житла свого не мають, живуть на орендованій. Але Тамара Павлівна сказала твердо: якщо вже так вийшло, нема чого, це дарунок Божий!
І квартиру запропонувала. Це стало вагомим аргументом “за”.
– Взагалі Руслана, звичайно, людина непроста! – зітхає Тамара Павлівна. – Зарозуміла, категорична, запальна. Час від часу щось та викине в мою сторону. Поки я допомагаю – все добре, але тільки трохи не по ній – відразу я ворог. Але я намагалася бути мудрішою. Не звертала уваги, не чула, не бачила, не помічала якихось речей, щось спускала на гальмах. І ось думаю – дарма! Треба було відразу ставити на місце… Може, до такого б не дійшло…
Пару тижнів тому у Тамари Павлівни був день народження, збиралися гості – кілька подруг, заїхали привітати і син з дружиною і з дитиною. Тамара Павлівна запекла м’ясо, купила тортик, накрила стіл, посиділи відмінно.
Молоді стали збиратися додому – дитину, мовляв, треба укладати. Тамара Павлівна передала їм кабачки, кілька банок варення, огірки з дачі. Син з сумками пішов до автівки, Руслана залишилася одягати дитину. Одяглися, зібралися виходити, і тут Руслана кинулася – немає телефону.
Тільки що був, лежав поруч на столі, коли чай пили. Може, малюк кудись засунув?
– Почекай! Я зараз тобі подзвоню! – взяла свій мобільник Тамара Павлівна.
– Ой! Та ні, не треба! Зараз Олег прийде, зателефонує! – раптом стала лепетати Руслана. – Так я зараз сама так пошукаю, десь він тут, навіщо дзвонити…
Але Тамара Павлівна вже набрала номер… і мало не впустила мобільник, коли раптом почула з-під диванних подушок мерзенний гавкіт маленької собачки.
– Ти уявляєш? – чуть не плаче Тамара Павлівна. – Це у неї на мій дзвінок такий звук стоїть – собачий гавкіт. Та не просто гавкіт, а, знаєш, тонкий такий, противний, ну, як буває мерзенні маленькі гавкають… Подруги мої сидять, все це чують, всім незручно.
Ну що, схопила вона свій телефон через подушки, взяла дитину, вийшла з квартири – а у мене сльози з очей. Ось чому я таке заслужила? Дівчата мої мене втішати давай… А мені тільки гірше. Думаю – і син це знав теж, сто раз я дзвонила їй, коли він поруч був. Напевно чув цей гавкіт. Сміялися разом, напевно…
Тамара Павлівна серйозно ображена на молодих.
– На наступний день дзвонить мені синуля, як ні в чому не бувало! – розповідає вона. – Матеріали для ремонту квартири якісь купив. Запитує, можна відразу заведу туди, на лоджію поставлю. А я йому кажу – знаєш що, дорогий син, а я передумала. Дякую скажи своїй дружині. Вона тобі розповіла, що сталося під кінець свята? Ні? А ти її спитай…
Син мучить тепер Тамару Павлівну дзвінками, але замість вибачень мати чує одні докори.
– Ми, каже, сподівалися на тебе, а ти! Ми матеріали для ремонту купили! Ми господареві сказали, що з’їжджати будемо! Ти сама обіцяла, так не робиться… Ти хоч розумієш, в яке становище ти нас ставиш зараз?
Руслана ж взагалі мовчить, як в рот води набрала.
Тамара Павлівна все розуміє, але після того, що сталося йти назустріч не хоче абсолютно.
Образилася через дурницю? Ну сказала б невістці й синові пару ласкавих. Але навіщо так підставляти? Це дійсно не жарти, син з дитиною і вагітною дружиною, а також купою непотрібних будматеріалів, через якийсь час виявиться на вулиці.
Зрештою, вони і дитину народжувати зважилися, понадіявшись на те, що буде квартира. А тепер що?
А може, Тамара Павлівна права, треба ставити знахабнілих діток на місце?
Що думаєте?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
