З нього був непоганий депутат, принаймні, він сам в це вірив.
Що міг – робив, чого не міг – за те не брався, працював по схемі: першочергово – на свої імідж і кар’єру, потім – на людей.
Так підказував інстинкт, і він його слухав: один в себе, все інше – вторинно.
Пізнавав, впливав, напрацьовув, маневрував, маніпулював, хитрував, переступав, оминав, вирішував, високо не злітав, боляче не падав.
Гроші заробляв нормальні, на родину вистачало, час теж намагався їм приділяти – дружині-красуні і двом дітям, донечці й синочку.
Малувато, може, але обрав шлях і не звертав, за всім не встигнеш.
Жив цікаво, занурювався в багато що, багато що розумів, розбирався, нового все менше зустрічав, пишався впливовістю, можливостями, перспективами, але диригувати так, як хотілося, не виходило, хоч плач.
І враз все обридло, стало нудним, аж тошно.
Прокинувся вранці, подивився у вікно, поїхав, склав мандат, наступного дня – у бібліотеку, у вечері в кіно з дружиною, місяць – на заощадженнях, потім туристичним гідом влаштувався – англійська на депутатському рівні допомогла дуже – і став щасливим.
Не по- депутатськи, по-людськи.
Автор: Альона Мірошниченко
