fbpx

З одного боку, мені випало щастя з приїздом свекрухи в нашу родину. Переїхала вона з Донеччини влітку, ми виділили кімнату мамі чоловіка. Але я вже навіть не знаю, чи це нормально. Вона не розстається зі шваброю, віником, ганчіркою, їмо тільки свіже

Ми з чоловіком і двома дітками живемо у Полтаві в трикімнатній квартирі. Звичайна родина, працюємо, діти в садочку й школі.

Мама чоловіка жінка вже не молода, бо народила мого Дениса – свою другу дитину – у 41 рік, а чоловіку зараз 35. Жила вона зі своїм другим чоловіком на Донеччині, а кілька років тому овдовіла.

Коли почалося вторгнення рф в Україну, Людмила Олегівна спочатку виїздити не хотіла, але потім ми її таки умовили, знайшли людей, які допомогли їй подолати дорогу.

Ми дуже раді, що мама чоловіка з нами у безпеці в мирному місті. Ми виділили їй окрему кімнату, поселивши поки що донечку й сина в одній дитячій, вони не проти, нормально миряться.

Просто ми з Денисом вважаємо, що всі зараз маємо гуртуватися, десь потерпіти, адже часи важкі, і головне – це родина, близькі люди, і треба дякувати небу, якщо всі вони живі-здорові. Треба ладнати, підлаштовуватися і допомагати одне одному.

І знаєте, спочатку я справді вважала, що мені випало щастя з приїздом свекрухи в нашу родину. Але тепер навіть не знаю, що про це думати.

Розумієте, справа ось в чому. Раніше мені прибирати раз на два тижні допомагала жінка, яка приходила до нас додому і ми їй платили. Тепер в цьому нема потреби. Адже Людмила Олегівна просто не розстається зі шваброю, віником, ганчіркою, все у квартирі просто блищить. І звідки у неї сили?

Вона миє підлоги по три-чотири рази на день, перший – коли ми ще спимо, десь о 5.30 ранку. Ну і потім протягом дня, а за дітьми буквально ходить з віником, тільки вони десь накришать чи насмітять якось – миттєво прибирає.

Пил свекруха ганяє щодня, вікна миє двічі на тиждень. Я казала, що це занадто, але вона говорить, що їй не важко й робить по-своєму.

Їмо ми тепер тільки свіже, бо мама чоловіка все для нас готує на кожен прийом їжі, плюс всім нам тормозки на роботу. Це, звичайно, приємно, але я тепер заходжу на власну кухню щоб тільки поїсти, а готувати мені ніхто не дає.

Мені здається, що все це вже дещо занадто і нездраво, але як їй пояснити, як призупинити? Я вже пробувала зі свекрухою поговорити, але нічого не вийшло, вона як дитина дивиться на мене, таке враження, що не розуміє, що мені не так?

А Денис махнув рукою і сказав облишити маму, їй, мовляв, просто дуже хочеться бути потрібною і корисною, віддячити нам за гостинність.

Та я за одне переживаю: мене така картинка вдома починає все більше втомлювати, а перспективи переселити кудись маму чоловіка немає в принципі. Її старша дочка давно за кордоном, але туди Людмила Олегівна не поїде категорично.

От тільки я не знаю, на скільки я емоційно стійка, щоб постійно жити в такій от обстановці занадто-чистоти й гіпер-турботи.

Фото – спеціально для ibilingua.com.

Передрук без посилання на ibilingua.com забаронено.

You cannot copy content of this page