З Оксаною ми мило бесідували на кухні, і я не одразу зрозуміла її підступний “план”. – Ой, Миросю, так твій чоловік красень, а я думала, в такому віці лише за стариганів заміж виходять, – сказала Оксана, коли в порозі побачила мого чоловіка. – Але далі “наступ” був куди гірший. – Ти ж знаєш, я досі не заміжня. Так важко бути одній. Може поділишся своїм щастям?
***
– Миросю, це ти?
– Оксано, привіт, – раділа я зустрічі з давньою подругою.
– Тебе і не впізнати, пострункішала, покращала, напевно, і заміж вийшла.
– Так, два роки тому. Дякую за компліменти. Ти-то сама як?
– Так як-не-як, все так же. Робота, вічна самотність, і один пухнастий кіт. Підемо, посидимо, поговоримо?
І ми посиділи. Довгенько сиділи, нам було що згадати. Досхочу наговорившись, ми обмінялися телефонами, і вирішили підтримувати зв’язок.
Оксана передзвонила на наступний день, вже уже сильно їй хотілося познайомитися з моїм чоловіком.
У мене були інші плани на вечір, але не відмовляти ж подрузі. Оксану було не впізнати. Якщо вчора вона була в звичайних джинсах і футболці, то зараз прийшла додому в коротенькій сукні.
Я покликала її на кухню, Івана все одно поки вдома не було.
– Нічого собі, у тебе хороми!
– Та облиш ти, просто косметичний ремонт зробили.
– А ось в моїй квартирі років 20 вже ремонту не було. Все ніяк грошей не заощаджу. Пощастило тобі з чоловіком.
– Не приховую, пощастило.
Тоді я ще не була в курсі, що такої не прикритої заздрості треба надзвичайно серйозно боятися. Поки ми говорили на кухні, чоловік повернувся з роботи. В останній момент я встигла його попередити, що у нас будуть гості, і попросила забігти до супермаркету і купити торт.
– Так, і чоловік у тебе красень! Я-то думала “папіка” знайшла, а тут модель.
Іван зніяковів. А я була дуже засмучена нескромною поведінкою подруги. Сіли за стіл, подруга інтенсивно почала “заливати” до мого чоловіка.
Викотила на стіл все своє “багатство” з кофти, і давай згадувати історії з молодості, де я виглядала далеко не в найкращому світлі.
А про себе вона говорила лише хороше: яка вона молодець і розумниця, і працює, і навчатися не припиняє і все у неї в житті ладиться, лише ось серце ніким не зайняте, і це її дуже засмучує. Іван, здавалося, почав їй відповідати взаємністю.
Вина їй підкине, салату підкладе.
– Ні, ні, я після 6 не їм, однак добре, раз ви наполягаєте, покладіть трошки. Надіюсь, моїй фігурі це не зашкодить.
– Оксано, у вас чудова фігура. Я не зрозумію, чого ви так переживаєте, – муркотів їй у відповідь Іван.
Я себе в цей час не бачила, але, впевнена, була просто яскраво-червоною.
– Іване, а може ми потанцюємо?
Тут я вже не змогла втриматися, і повела її на кухню.
– Ти що твориш?
– Миросю, пожила трохи, дай іншим. Ти що не бачиш, я йому подобаюся!
– Ти з розуму зійшла? Що ти робиш? За десять років нічого не змінилося. Тоді у мене хлопця забрала, а на даний момент до чоловіка прилаштовуєшся?
– На полі бою всі засоби хороші. Пропусти.
У дверях її вже чекав мій чоловік!
– Оксано, а підемо краще прогуляємося!
– Іване, я з насолодою!
І вони пішли. Ось так просто взяли і пішли. Я, звичайно ж, відразу в сльози. В голові розігруються найгірші варіанти. Як вона могла? Як він міг?
Коли я вже подумки переїжджала назад до батьків, на телефон приходить смс:
– Люба, не переживай. Я лише подругу твою в таксі посаджу, і щоб після цього нахабства ноги її в нашому домі більше не було!
Людоньки, який у мене чудовий чоловік! Він все зрозумів, і вирішив підіграти. Практично через 5 хвилин він уже повернувся додому з величезним букетом троянд. Наша сім’я вистояла…
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
