З Ольгою ми стали мамами з різницею в дві години. У неї народилася донечка, а у нас з Василем синочок. Нас навіть виписували в один день. Ми так чекали того моменту. Василь приїхав завчасно, ми ще пофотографувались, а коли вийшли з конвертиком з голубою ленточкою, то побачили Ольгу, а біля неї Віктор Сергійович – мій свекор. Він ніжно обійняв мою подругу і посадив до автівки.
***
У пологовий будинок я поступила вже в “останній” момент. Ну… я намагалася терпіти, звичайно – але виходило погано.
В мене це було вперше і не очікувала, що все буде так боляче, тому і слізно просила лікаря зробити мені щось, щоб не терпіти, але лікар мені сказав, що я все сама зможу, а оперують тільки в крайніх випадках. Та ще пожартував:
– Ти тільки ліжка нам не ламай і поспівчувай їжачкам, ось подумай, їм то яке народжувати?
Я спробувала посміхнутися крізь сльози, але вийшло щось жалюгідне. Лікар сказав, тепер уже серйозно:
– Все під контролем, люба – потерпіть, дихайте так, як на курсах вчили, все під контролем, – і вийшов.
При черговому нападі я вилетіла в коридор і помчала в інший кінець залу, сама не знаючи навіщо.
Колись ми були шкільними подругами, худенькими і симпатичними, майже нерозлучними. Але так склалося, що після школи наші шляхи з Ольгою розійшлися, зустрічі стали все рідше, а потім ми з мамою і татом переїхали в інший район (купили квартиру).
Так я ще телефон втратила, сімку відновлювати не стала, туди такий спам летів від різних “Салонів краси”, – хоч вовком вий, поставила іншу в новий телефон.
І ось зараз, в пологовому будинку, один на одного насувалися два колобка на тонких ніжках.
Фантастика! – через 12 років ми народжуємо з нею в одному пологовому будинку і в один час! Ми, дві каракатиці, в перервах між переймами розговорилися, згадали шкільні роки.
На деякий час нас обох відпустили перeйми, мабуть, наші діти розуміли важливість цієї зустрічі.
Розігнав нас в різні боки черговий лікар. Ми так і перегукувалися з нею, вона голосила в одному кінці лікарні, я в іншому.
Кожній з нас було легше від того, що такий стан не лише у однієї. Народили ми з різницею в дві години.
Подруга стала мамою дочки. А я сина.
Перед випискою ми обмінялися адресами, номерами телефонів та іншими даними, щоб вже ніколи не втратити один одного.
І ось урочистий момент! Виписка, якої ми з Ольгою так довго чекали! – цілих п’ять днів. Виписували нас теж одночасно.
Мене зустрічав чоловік Василь з цілим оберемком білих хризантем, а Ольгу… МІЙ свекор! На своїй трохи старій Хонді з букетом червоних троянд.
Ольга обернулася, – побачила здивування в моїх очах, перевела погляд на свекра, потім на мого чоловіка і… все зрозуміла. Мій Василь дуже на тата схожий.
Щоки її зачервоніли, Ольга відвернулася, а свекор приклав палець до губ, занурив коханку з дитям в машину і поїхав…
Ми з чоловіком дуже засмутилися, моя свекруха Валентина Андріївна – чудова жінка, вона не заслуговує такого, але їй ми нічого не сказали…
Так вирішили, вона жінка горда, відразу подасть на розлучення, а прожили вони разом років… 25 точно!
Може ми і не праві, потрібно було сказати? Як ви думаєте? Поділіться будь ласка в коментарях.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
