З Орестом ми були ледь-ледь знайомі, як він сказав, що на вихідних ми обов’язково повинні з’їздити до його мами на знайомство. Мене це насторожило, але думаю, нехай там. Як тільки ми переступили поріг, вона посадила нас до столу. – Синочок, я тобі супчику налила. Треба ріденьке раз в день їсти. – Мені запропонувала чай, від якого я не відмовилась. – А ти борщик вмієш готувати? – почала вона, – мій синок його обожнює.
***
Повів Орест мене знайомитися зі своєю мамою аж на третій день після знайомства. Я була здивована, але в силу своєї наївності подумала, що він дуже був серйозно налаштований.
Працював він охоронцем за 10 тисяч гривень на місяць доба через три.
Як я і догадувалася, у Ореста виявиться мати, ще тою жінкою. Велика огрядна і гучна жінка зустріла нас на порозі свого будинку. Проживає вона в приватному будинку, сад, город, всі справи.
В силу своєї натури я не люблю гучних і через чур емоційних людей, мені стає з ними не комфортно. Але вона була якраз такою.
Перше що мені впало в очі це те, що при зустрічі вони чмокнулись в губки!
Дивне видовище. Потім таку картину я стала спостерігати при кожній зустрічі і прощанні. Стала по-тихеньку звикати.
При такій матері Орест здавався маленьким пташеням. Тихий, слухняний. Вона йому відразу супчик налила. Мені запропонувала чай. Я не відмовилася.
Відразу почала розповідати про те, що Орест любить борщі, супчики йому потрібні кожен день.
“А ти, Марічко, вмієш варити смачний борщ?”
Я відповіла як є, що не вмію. Реально ніколи не варила борщ. А перед цією жінкою красуватися не хотіла.
Ой, як вона стала обурюватися. Начебто її синок тепер залишиться голодним на все життя. Добре хоч її співмешканець заступився за мене і сказав, що ще навчиться.
До речі, цілком адекватний мужик. Не знаю, як він з нею зійшовся взагалі.
Потім я йому на вухо шепнула, що пора б уже й збиратися. Реально набридло вже сидіти. Причому після цих моралей розмова вже нормально не клеїлася.
“Ну ми підемо”.
Вона відразу стала збирати торбу з їжею йому в дорогу. Разом ми не ще жили, тому вся їжа дісталася Оресту.
Налила вона йому в дволітрову банку супчик, в пакет поклала варену картоплю.
Сходила на город за огірками. При цьому мені сказала: “Я тут огірочків поклала, зробиш Оресту салатик”.
Ага, Оресту салатик. На третій день знайомства. Орест ще пальцем не поворухнув: ні в кафе не зводив, ні квітів не подарував, а я йому борщі і салати. Добре прилаштувався.
Загалом як добре, що наші шляхи назавжди розійшлися з цими людьми і більше не зійдуться.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
