З Орисею я не був у законному шлюбі, тому коли її не стало, її дочка Ірина попросила мене покинути її квартиру. Вона ж прекрасно знала, що свою я продав і жити мені ніде. Десь місяць я жив в дочки, але та постійно нила, що їм самим тісно, ось старший син і вийшов з ситуації – знайшов місце для тата в будинку літніх людей. І нічого, що гроші за квартиру я розділив між двома дітьми порівно
Мені не треба було продавати свою квартиру, а просто здати її в оренду. Якби ж можна було повернути час, я б жив, а не виживав в будинку літніх людей, який мені знайшов син.
Перша моя дружина покинула мене дуже рано, ми прожили разом двадцять два щасливих роки. Після неї я думав, що ніколи не знайду такої людини, якою була моя Марічка.
Ми виховали з дружиною двоє діток. Старший син Олексій і на три роки молодша дочка Оленка.
Після того, як не стало Марічки, я продовжував жити в нашій трикімнатній квартирі, хоча діти, особливо дочка, часто натякали мені, щоб я її розміняв і допоміг їм з житлом.
Я спершу про таке й не думав, але час все змінив.
Одного дня я зустрів свою Орисю.
Вона, як і я, вже давно була вдовою і жила сама в двокімнатній квартирі.
Ми гуляли, ходили в театр і кіно, а згодом Орися попросила мене переїхати до неї. Я на той час вже був на пенсії, а Орися ще працювала поруч зі своїм будинком.
Проживши разом пів року ми зрозуміли, що ідеально підходимо один одному. Я навіть попросив руки Орисі, я хотів розписатися з коханою жінкою, але вона лише розсміялася.
– Обійдемось і без цього торжества. Ти ж не хочеш, щоб з нас діти сміялися.
Я подумав, що може й справді це дивакувато буде в такому віці йти до РАЦСУ, тому цю тему більше не підіймав.
А одного дня я вирішив продати свою квартиру. Наближалася наша річниця з Орисею, і я хотів зробити їй гарний “золотий” подарунок і до нього подорож в Карпати. Пенсії моєї б на це не хватило, ось я і виставив свою квартиру на продаж.
Діти мене в цьому підтримали. Певну суму і чималеньку, я залишив собі, а решту розділив між сином та дочкою.
В цей рік ми справді гарно відпочили з Орисею і я купив їй гарний подарунок.
За свої гроші ми замінили кухню і прихожу. Всю пенсію я віддавав дружині, бо жили ми справді дуже гарно.
Мої ж діти купили собі житло і з сім’ями насолоджувалися життям.
Ми інколи бачилися, особливо влітку на дачі ми гралися з онуками як Орисі, так і моїми.
Все б було добре, але одного дня моєї Орисі не стало.
Разом ми прожили майже п’ятнадцять років.
Її дітей я вважав своїми, як і Орися любила і поважала моїх. Я ніколи б і не подумав, що вони просто виставлять мене на вулицю.
Ірина, дочка Орисі, прекрасно знала, що свою квартиру я продав і в цю вклав багато своїх коштів.
Я не повірив своїм вухам, коли Ірина спитала мене, коли я заберуся з її квартири.
Я няньчив їх з чоловіком дітей, купував їм морозимо, вчив малювати і ловити рибу і ось таке отримав?
Розмови не допомагали, навіть коли я почав говорити, що Ірина прекрасно знає, що я багато вклав в квартиру і своїх грошей.
Після цього Ірина прийшла до мене за тиждень з приблизною сумою, яку я витратив на квартиру.
Ми не були у законному шлюбі з Орисею, то я й пішов.
Спершу жив з дочкою, але оскільки місця там мало, то син вийшов з ситуації – знайшов мені місце в будинку літніх людей.
Ось так, проживши життя і виховавши дітей, я опинився в місці, кому нікому не потрібний…
Не робіть таких необдуманих вчинків. Краще б я цю квартиру в оренду здавав…
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
