fbpx
життєві історії
З пенсією у дві з половиною тисячі Ніна не могла дозволити собі ні вдягатися гарно, ні їсти делікатеси й смаколики. Багато років звикла задовольнятися малим. З єдиною дочкою Іванною, що жила у достатку десь у столиці, давно не спілкується. І не бідність точила Ніну, ні. А образа на єдине дитя. Іванна приїздила раніше кілька разів, але Ніна навіть до хвіртки не виходила, щільно завішувала штори, робила голосніше телевізор чи радіо…

З пенсією у дві з половиною тисячі Ніна не могла дозволити собі ні вдягатися гарно, ні їсти делікатеси й смаколики. Багато років звикла задовольнятися малим. З єдиною дочкою Іванною, що жила у достатку десь у столиці, давно не спілкується. І не бідність точила Ніну, ні. А образа на єдине дитя. Іванна приїздила раніше кілька разів, але Ніна навіть до хвіртки не виходила, щільно завішувала штори, робила голосніше телевізор чи радіо…

В селі всі шепталися, що Ніні давно слід простити дочку, коли те було…

Давно, але досі всі пам’ятали.

У 25 років Ніна раптово овдовіла і залишилися сама з 5-річною Іванкою. Нікого тут, в селі, у неї не було: чоловік був сиротою, приїхала сюди за ним, своїм великим коханням, а її рідня залишилася на іншому краї України. Та туди Ніні не хотілося повертатися: тут могилка Василя, будиночок, який їм з Іванкою залишився… Та й звикла за 5 років свого недовгого щастя з Василем до цього місця, людей. Залишилася.

Через 10 років, у 35-ть, зустріла Назара. Відкрила чоловікові серце, що спало так довго, мовчало, забуло, що воно ж іще молоде, хоче жити, любити, літати, кохати і бути коханим! Назар відігрів, подарував крила. Як же Ніна літала!

Чоловік переїхав до них, хазяйнувати взявся. Тут так потрібна була його чоловіча рука! Все в хаті, у дворі зміцніло, оновилося, відремонтувалося поступово. Ніна сяяла, розцвіла.

Та, видно, десь там у небі, Доля навідміряла їй щастя шматками по 5 років.

Ніні виповнилося 40, коли Назар і її 20-річна Іванка зізналися їй у своїх почуттях і гріхах, і виїхали на завжди з села аж у далеку столицю…

Іванна прожила з Тарасом теж 5 років, а потів він і її покинув, полинув кудись аж закордон з новою дружиною.

Але як, чим, де живе її Іванка – Ніні давно байдуже. Вона багато років тому викреслила єдину дочку з життя, з душі, з думок. Лише у снах до неї іноді приходила Іванка, ще дівчинкою, тією маленькою, якою була колись…

Живе 75-річна Ніна сама-самісінька. Хоча ні, ще Гавчик і Мурко – ото і вся її родина. Навіть з сусідами майже не спілкується, лише вітається. Відлюдькувата стала, замкнулася-зачинилася у собі, в своїй образі, яка давно вже вросла в неї, стала частиною її самої.

З пенсією у дві з половиною тисячі Ніна не могла дозволити собі ні вдягатися гарно, ні їсти делікатеси й смаколики. Та й не потрібне їй  було те все. Навіщо? Багато років звикла задовольнятися малим. З єдиною дочкою Іванною, що жила у достатку десь у столиці, давно не спілкується. І не бідність точила Ніну, ні. А образа на єдине дитя. Ніна знала і розуміла це глибоко всередині, але не могла інакше, не могла переступити через себе. Та й ні телефону, ні адреси дочки в неї не було.

Іванна приїздила раніше кілька разів, але Ніна навіть до хвіртки не виходила, щільно завішувала штори, робила голосніше телевізор чи радіо… Не було в її серці місця для дочки, не було.

***
…Тільки коли підійшла зовсім близько до свого паркану, зрозуміла: молодий чоловік, майже ще юнак, схожий одночасно і на Іванну, і на Назара… Два найкоханіші і найненависніші обличчя – в одному…

– Бабусю… Мамі… Їй зовсім зле. Вона в лікарні, прогнози невтішні, лікарі дають від кількох днів до кількох місяців…

***
Всю дорогу в машині з онуком до Києва молилася. Як же гаряче вона молилася!..

Потім, вже в лікарняній палаті, два тижні не відходила від неї ні на хвилину, тримала своє дитя за руку, таку худеньку, слабку, але таку рідну руку!.. Ніна пам’ятала, як ця маленька ручка обіймала її за шию, коли вони засинали разом багато років тому. Як вона тримала ці пальчики у своїй долоні, коли вони йшли вулицею, а Іванка підстрибувала і дзвінко сміялася…

***

Лікарі не змогли того дива пояснити, але Іванну Василівну виписали додому у кращому стані. Буквально за останні два тижні майже безнадійна пацієнтка ожила, окріпла, а хвороба відступила. На скільки? Невідомо.

Але минуло відтоді два роки, а Іванна – жива.

Живуnь разом з мамою в селі, Іванна переїхала до Ніни у їхній будинок на тихій вулиці. Діти, онуки в гості приїздять, допомагають жінкам. Та вони й самі ще ого-го, справляються! Садок он розчистили, квітів насадили, козочку тримають.

Ніна Степанівна аж помолодшала, очі сяють. Намагається не згадувати роки, що минули у самоті. Кожному дню радіє, бо поруч – її маленька Іванка, найкраща, найлагідніша, найтурботливіша. Жива!..

А те, що сталося багато років тому – густим бур’яном поросло і попелом вкрилося. Головне, що сьогодні вони обидві – щасливі…

Автор – Альона Мірошниченко.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook