Заміжня я вже давно, майже двадцять років.
З перших днів нашого з Вадимом сімейного життя його мама не злюбила мене. Що я тільки не робила! Дорогі подарунки їй дарувала, і увагу постійно, і матусею її називала. Доглядала за нею, коли вона лежала тимчасово, смакотою різною годувала. Все одно не змогла їй догодити!
Зрештою, мені набридло плазувати, я вже не молода невістка. В цей час нам довелося жити під одним дахом, це була остання крапля. Свекор вже старий, ніколи їй слова на перекір не сказав, а вона захотіла і далі пити з мене соки, захотіла, щоб я доглядала за її чоловіком, мила йому ноги, стригла нігті. А їй самій було не приємно все це робити, навіть ковдрою зайвий раз його не вкриє, коли він засне.
І я подумала: навіщо мені все це треба? Син її, мій чоловік, давно мене не забезпечує, я сама утримую всю сім’ю. Працюю на двох роботах. І сама стала поводитися зі свекрухою так само, як вона зі мною. Кожен день старалася їй чимось зіпсувати. Повз неї я не проходила спокійно: то штовхну, то нагрублю, одним словом, зробила все, щоб вона пішла з мого життя.
Зараз ми живемо окремо, чоловік залишився зі мною, хоч я і його проганяла теж. Щось у мені зламалося за ці роки, змінилося. втомилася я від них усіх.
З’явилася нетерпимість і недовіра до людей. Як на мене, так краще жити із тваринами, ніж з людьми. Навіть з найзлішою собакою можу знайти спільну мову, тварина ніколи не зрадить, якщо її любиш і ставишся до неї по-людськи. А з людьми – інакше.
В душі я розумію, що не права, але все те ніяк не забувається. Зараз думаю, що все могло бути по-іншому, могли жити однією дружною сім’єю, поважати одне одного. А маємо те, що маємо…
Я он навіть віддушину собі на стороні знайшла, почала зустрічатися з розлученим чоловіком, який в мене ще в юності був закозаний. І тільки тепер відчула себе хоч трохи щасливою, і совість моя, як не дивно абсолютно спокійна.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
