З Петром ми разом чотири роки. Я маю двох дітей від першого шлюбу, Петро відчайдушно «забирав» мене від мого першого чоловіка. Я б не зробила цього, але з Антоном у нас більше не було кохання, а після того, як мені залишили невелику спадщину, казав, щоб ці гроші я віддала йому, інакше він нічого не робитиме і взагалі піде, а я я дітьми нікому не потрібна.
Звісно, Антон не завжди такий був. Ми прожили разом 10 років. Коли я зрозуміла, що наближається крах нашого подружнього життя, думала, що більше ніколи не відчую себе коханою. Але доля звела мене з Петром.
Почали ми жити все чудово, між нами панувала повна гармонія. Ми хотіли спільну дитинку, але лелека оминав нашу оселю. Я жила тільки думкою, як подарувати коханому дитинну, адже він хоче спадкоємця, у нього немає дітей.
І ось одного разу випадково я дізнаюся, що Петро спілкується з колишньою коханою. Ну, в цьому нічого такого не бачу, звичайно. Але після дзвінка тієї жінки ми посварилися, через сорочку. Таке сталося вперше.
Я переглянула таємно телефон Петі і зрозуміла, що вони спілкуються регулярно, щодня. Я спробувала поговорити з ним, але марно. Він сердився, казав, що вони спілкуються по роботі, хоч вона живе в іншому місті, на іншому кінці країни.
Я згадала, що перед нашим весіллям Петро їздив у відрядження, я тоді навіть не думала ні про що таке, а тепер сумніви мене огортають, адже це місто поруч з тим, де воно живе. Я нічого не розумію, навіщо спілкуватися з колишньою, навіщо, адже це все з минулого? Я навіть з Антоном майже не спілкуюся, хоч у нас спільні діти.
Я не проти Петрового спілкування, але воно позначається на наших стосунках. Він почав удома ввечері вимикати той телефон, на який вона дзвонить, або носить його з собою, мені його навіть взяти не можна, хоча раніше, до того, як я йому сказала, що мені неприємне їхнє спілкування, такого не було.
А нещодавно у компанії друзів за розмовою про роботу назвав свою секретарку “моя Раєчк”а. Начебто мимохідь, говорячи про робочі моменти, але мене так зачепило. Я Раєчку ту ніколи не бачила, а це глянула. Я, щиро кажучи, думала, що там щось скромніше. Ефектна, аж занадто. Не знаю як ще описати.
Я не знаю, що зі мною сталося. Вся гармонія стосунків кудись зникла, у мене в душі хаос, недовіра до чоловіка. Зараз я сумніваюся в ньому, це почуття не залишає мене. Петро пообіцяв, що більше не буде спілкуватися з колишньою, але цене правда, бо вони знову зідзвонювалися багато разів. Те, що вони по роботі спілкуються, не має ніяких підтверджень, хоча я спокійно його попросила пояснити, в чому принцип їхнього ділового партнерства, жодних документів, що підтверджують спільну діяльність.
Я тепер йому не вірю. Він обіцяв припинити спілкування, але обіцянку порушив, каже, що не хотів, щоб я знала, бо захищав мене від таких думок.
Натомість Петро дуже любить мене контролювати. До подруг не відпускає в гості, піти з ними до парку чи у кафе теж не пускає, сам нікуди не ходить, друзі нас уже нікуди не запрошують, бо чоловік завжди відмовляється.
Подруги кажуть, що я для Петра – просто його зона комфорту, готую, перу, завжди вдома з ним, хоча він може весь вечір просто дивитися футбол або спати. Кажуть, що інша, якби не мала 2 дітей, давно від нього пішла б, як його перша дружина. Виходить, у нього якесь подвійне життя. Вдень він спілкується з колишньою, секретарка теж видно для спілкування, а вдома комфорт, хазяйновита дружина, так виходить? І, головне, що я у замкнутому колі, я не можу з ним про це говорити, він просто не йде на щиру розмову.
Моя життєрадісність просто тане, я вже не та весела, оптимістична жінка.
Я не хочу вже більше дітей, і у той же час сама не можу повірити, що згасло це бажання. Петро говорить, що треба довіряти один одному, але йому простіше мені довіряти, йому легко так говорити, а мені як вірити йому?
Просто хочу послухати думку людей збоку, як це виглядає, бо сама щось не можу у собі розібратися.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
