fbpx

З Польщі я повернулася не лише з заробленими грошима, а й з дитям під серцем. Мама довго плакала, бо жили ми в селі, але змирилася і навіть допомогла поставити донечку на ноги. Минув час, моя Андріана вийшла заміж, мені подарувала двох внучат. І жили вони добре, поки одного дня не надумали і вони на ті “трускавки” в Польщу їхати. Я не хотіла дочку відпускати, відчувало моє серце халепу, і вона таки нашу сім’ю не оминула. Як тепер маю зятю в очі дивитися, не знаю

Я не хотіла дочку відпускати на ті “трускавки” до Польщі, відчувало моє серце халепу, і вона таки нашу сім’ю не оминула. Як тепер маю зятю в очі дивитися, не знаю.

Я тільки технікум закінчила, як подружка запропонувала мені поїхати на сезонні роботи в Польщу. В той час якраз дозрівала полуниця, польською буде “трускавки”.

Я ніколи до того часу не виїжджала з України, тому трішки боялася. Жила я з батьками в селі, городи, господарство, я й моря не бачила, що казати про “за кордон”.

Ось і випросила в мами, бо та не охоче мене хотіла пускати.

Господарі були досить багатими людьми. Прийняли нас гарно. Ночували ми в невеличких облаштованих будиночках. Важко було працювати, але і гроші нам платили хороші, тому не зважали на лінь.

Я не знаю як так вийшло. Сусідський хлопчина на ім’я Адам відразу ж почав з нами спілкуватися, але більше уваги приділяв мені. Адам був уважний, любив коней, яких розводив його тато. І якось все закрутилось в нас по справжньому…

Коли ми вже їхали з Юлею в Україну, то обмінялись контактами і він пообіцяв мені дзвонити. Тільки не так сталося, як гадалося.
З пакунком грошей додому я привезла “дитя в подолі”.

Батьки від мене такого не очікували, але змирилися, бо нічого ж не зробиш, така вже моя доля.

Адам як тільки дізнався, що я при надії, зник з поля зору.

Але нічого, виховали ми з батьками свою Андріанку. Важко було, але завдяки підтримці мами ми впоралися.

Коли Андріанці було дев’ятнадцять, я вдруге вийшла заміж. Дітей в мене більше немає.

Найбільшою радістю для мене в житті стала доня. А одного разу дочка повідомила, що виходить заміж.

Олег, наречений дочки, мені дуже подобався. Милий, добре, а найголовніше, дивився на Андріанку такими очима, що відірватись не можливо. Видно було з перших секунд, що в них кохання.

Відгуляли весілля, а за два роки в мене з’явилася перша онучка, а ще за два і друга.

Я душі не чула від внучат.

Зять мав гарну роботу, я також з чоловіком допомагала молодим, як могла.

Але в один момент Андріана сказала, що вони з Олегом хочуть поїхати в Польщу на пару місяців, щоб підзаробити грошенят. В зятя була якраз відпустка і щось він додатково взяв і поїхали вони в Польщу, залишивши діточок на мене.

Я була проти, але хіба ж мене хтось слухав. Хотіли діти підзаробити, а вийшло все так, що Олег повернувся один.

Моя дочка, виявляється, зустріла там поляка і зрозуміла, що він кохання її життя. Покинула вона зятя, а з ним і про дітей забула.
Я не могла на все це спокійно дивитися, але і виправити ситуацію не могла.

На кінець історії скажу, що і з поляком моя Андріана не довго пожила.

На даний час вона живе в Україні, одна з двома дітьми. Олег приходить, дітей провідує, але щоб бути разом –  то ні. Не може він пробачити мою дочку і я його розумію.

Ось так нам в житті та Польща наробила погоди. Але якщо мені вона подарувала донечку, то дочка через неї лише втратила…

Ось вам і поїхали на “трускавки”

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page