Ми з Петром розписалися минулого літа, хоча зустрічалися більше трьох років. Все ми чекали кращого моменту, і лише після 24 лютого зрозуміли, що цей ідеальний момент “сьогодні”.
У мене була своя однокімнатна квартира, тому ми як і жили до весілля, так і продовжували жити, тільки тепер вже зі штампом в паспорті.
Моя свекруха зі свекром живе в селі за п’ятнадцять кілометрів від нас.
Ми зазвичай їздили до них на вихідних чи свята. Свекри до нас приїжджали хіба що на день народження і то не моє, а Петра.
Я не була “любою” невісткою ще з того часу, як ми почали зустрічатися, але я цим особливо не переймалася. В мене своє життя, в них своє.
Я вже давно їжджу на роботу до Польщі. Наше містечко розташоване на самій границі.
Інколи я зранку їду, а ввечері приїду, а інколи залишаюсь на таку роботу, яка займає декілька днів, а то й тиждень.
Я добре заробляю, власне завдяки цьому я й купила собі цю однокімнатну квартиру. Так, я мотаюся, як білка в колесі, але воно того варте.
Раніше, до весілля, мій Петро, коли я їхала на тиждень в Польщу, їхав до своїх батьків. Мама про нього дбала в той час, як мене не було поруч.
Я не заперечувала, чоловік ситий і чистий, ну чого злитися.
Але після весілля моя свекруха змінила тактику.
Петро працює на будові. Освіти в нього немає, тому займається тим, що краще вміє.
Після 24 лютого з роботою було туго, тому я й активувалася зі своєю.
Коли мене вперше не було більше тижня, я зрозуміла, що дома якось не так, до чого я звикла. Рушники лежать на іншій полиці, ложки і виделки також. І що мене здивувало, на плиті красувалася нова пательня.
Я почала питати в Петра, хто в нас в домі господарює, поки мене нема, а він лише засміявся.
– Ти чого? Чужих жінок я в наше гніздечко не вожу. Сам даю собі раду, поки тебе нема. А пательню нову купив, бо до старої яєшня приставала.
Я здивувалася, але повірила.
Та наступного разу це знову повторилося. Я відчувала в своїй квартирі чужу жіночу руку. Я думаю, кожна жінка це відчуватиме, особливо в своїй квартирі.
Цього разу з Польщі я поверталася без попередження. А якщо точніше, то на два дні раніше, ніж було узгоджено з Петром.
І що ви думаєте я застаю в своїй квартирі? Так, жінку, але не ту, про яку ви подумали, а свою свекруху.
Валентина Іванівна сиділа на кухні в моєму халаті і пила каву з мого горнятка.
Тут все і стало на свої місця. Ось ця жінка, яка наводить лад в квартирі, поки мене немає дома.
– А що тут такого? Петрик мій син. Ось будеш мати своїх дітей, тоді мене зрозумієш.
В мене питання до всіх свекрух. Це взагалі нормально так турбуватися про дорослого сина?
Мені не дуже приємно, що свекруха в той час, як мене немає, господарює на моїй кухні і риється в моїх “шкарпетках”?
Як їй, і чи варто, пояснити, що мені це не подобається?
Петро каже, що я роблю проблему на рівному місці, бо мама поганого нічого не робить.
А що ви щодо цього скажете?
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube“