fbpx
життєві історії
З Пилипом Остаповичем ми разом гуляли лісом, їздили до нього в гараж, співали пісні на березі річки. Він годував мене своїми фірмовими макаронами по-флотськи, а потім показував мені фотографії своєї молодості. Нині мені 29 років. Я подорослішала, а дідусь, у свою чергу, помітно здав постарів. Ми обоє розуміємо, що люди не живуть вічно, а майно людини потім не розчиняється у повітрі. Дідусь вирішив заповідати мені свій будинок. Ми зібралися до нотаріуса. Поки про дідусеве рішення знали тільки ми вдвох, жодних проблем не виникало

Все моє дитинство нерозривно пов’язане з моїм дідусем по батькові. З Пилипом Остаповичем ми разом гуляли лісом, їздили до нього в гараж, співали пісні на березі річки. Він годував мене своїми фірмовими макаронами по-флотськи, а потім показував мені фотографії своєї молодості. Ці спогади гріють мені душу у скрутну хвилину і сьогодні.

Нині мені 29 років. Я подорослішала, а дідусь, у свою чергу, помітно здав постарів. Ми обоє розуміємо, що люди не живуть вічно, а майно людини потім не розчиняється у повітрі.

Дідусь вирішив заповідати мені свій будинок. Він уже планує поїздку до нотаріуса разом зі мною. Для нього важливо, щоб я не продавала нерухомість, а жила б там сама або віддала будинок в оренду більш-менш знайомим людям.

Його фотографії та записи також переходять до мене. Дідусь Пилип попросив мене час від часу переглядати та перечитувати їх, щоб пам’ять про нього не згасала.

Поки про дідусеве рішення знали тільки ми вдвох, жодних проблем не виникало. Але скоро звістка про це дійшла до моєї тітки – дідусевої дочки та таткової сестри Михайлини. Вона в цьому питанні не підтримала дідуся, бо вважала, що спадок має перейти безпосередньо до його дітей – їй та моєму батькові.

Що ще гірше, тітка Михайлина запропонувала виставити будинок у райцентрі на продаж. Про її думку я дізналася через дідуся. Тобто особисто мені вона нічого не висловлювала. Мій тато, швидше за все, теж був не в курсі ситуації.

Поки що я роблю перед тіткою Михайлиною вигляд, ніби ні про що не здогадуюсь. Але рано чи пізно треба буде викликати її на відверту розмову. Я вирішую, як мені організувати цю бесіду і взагалі як бути за таких обставин. На душі мені дуже тяжко.

Вирішальне слово все ж таки за дідусем Пилипом Остаповичем. Заповісти своє майно мені – це його воля, і вона не обговорюється. Будинок я, звичайно ж, збережу, і він буде відкритий для всіх рідних дідуся. Але продати будинок я нікому не дозволю.

Його та мої родичі – дуже забезпечені люди, які ніколи не мали потреби в грошах і будинок у тихому райцентрі їм точно ні до чого. Отже, продаж хати їм нічого не дасть. Поки що я сподіваюся, що ми з тіткою Михайлиною почуємо одна одну і що ситуація роз’ясниться. Але вже скоро я почну переходити до практичних дій – мені важливо, аби воля мого дорогого дідуся Пилипа виконалася як він бажає. Можливо, у вас є для мене поради – мені було б дуже цікаво їй почути.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!