Так вийшло, що з родиною чоловіка Артема ми перестали спілкуватися років чотири тому. Тоді сестра чоловіка мене дуже некрасиво підставила на роботі, а свекруха встала на захист донечки. Чоловік прийняв мою сторону, ми всі дружно посварилися і мирно не спілкувалися.
А тут після Великодня зателефонувала свекруха і запросила нас на вечерю “примирення”:
– Адже ми одна сім’я! Негоже мовчки повз одне одного проходити. Приходьте, чекаю вас. Давно внучку хочу побачити, а тут така нагода!
Ми з чоловіком порадилися. Я – проти, чоловік висловився за:
– У дочки хоч бабуся буде! – був головний аргумент Артема.
А те, що дівчинці два роки, а рідна бабуся при зустрічі з нею відвертається – це нічого такого. Як на мене, навіть якщо ти не любиш і терпіти не можеш невістку, внуки тут ні до чого! І взагалі, що їй заважало раніше цікавитися онукою?
Чоловік вмовив, я, наївна, погодилася. Купили квітів, торт і пішли «миритися».
Сестра чоловіка, Олена, сиділа за столом. Поруч з нею – її чоловік, Володя. Свекруха метушилася, бігала на кухню і назад.
У мами чоловіка однокімнатна квартира, раніше трійка була, але вона її розміняла. Купила собі і Олені по однокімнатній. Чоловік мій особливо ні на що не претендував, але тоді трохи образився, що його обділили.
Отже нам з житлом свого часу трохи допомогли мої батьки, а в основному ми самі впоралися.
Так ось, в гостях ми, значить. Доньці виділили килимок на підлозі і насипали іграшок. Нас посадили за стіл, всунули по тарілці з 33 видами салату. Чоловікові налили вина, мені не пропонували, адже ти і так не подарунок, а якщо ще й пити почнеш – зовсім зле буде, ніби в жарт мовила свекруха.
– За мир в сім’ї! – вимовила вона тост.
– Мамо, ну чого тягнути? – невдоволено запитала Олена.
– Так, ти права, – погодилася з нею свекруха. – Ми всі робили помилки. Але сім’я – це місце, де людину будуть любити, незважаючи ні на що! І сім’ї треба допомагати! Сину, у нас в родині свято: скоро у мене нарешті з’явиться довгоочікувана внучка! – на цих словах Олена встала з-за столу і гордо продемонструвала живіт розміром з кавун. – І ми всі повинні постаратися, щоб моя внучка росла в гідних умовах!
Я оніміла.
«Довгоочікувана внучка»? А моя дочка що, їй не внучка? Або там на підлозі невідома дитина грається?
Артем теж обурився, на що йому мама відповіла зі своєю фірмовою посмішкою на обличчі:
– Синку, ну все ми розуміємо, що це може бути і не твоя дочка. А дитина моєї дочки – точно наша!
Я встала, почала збиратися і збирати дочку. Свекруха, не звертаючи на нас ніякої уваги, продовжила свою проникливу промову:
– Синку! У вас – двокімнатна квартира. А у Оленки – одна кімната. Дитині потрібне буде місце, як вони в одній кімнаті жити будуть? Ви повинні помінятися квартирою з Оленкою. Ні, переоформляти нічого ні на кого не треба, ми ж не нахабні родичі. Просто ви переїдете до Олени, а вона – до вас.
Тут мене прорвало:
– А нам що, місце не треба? А як ми будемо жити в одній кімнаті з дитиною? Вам не здається, що Ви перегнули палицю? Ви запросили нас миритися, а самі ще більше образили! Вам не соромно? А якби не потреба Олени в двокімнатній квартирі, Ви б про нас і не згадали? – здогадалася я. – Ви маєте рацію: внучка у Вас буде єдина, оскільки у моєї доньки немає бабусі! Всього Вам доброго!
…Ми з чоловіком покинули квартиру його матері. Артем засмутився, не очікував від мами такого. А я навіть не здивувалася. Кілька років без них жили, і далі жити будемо, нудьгувати не будемо.
Лише диву дивуюся досі: це ж треба було, щоб таке взагалі на думку спало і вистачило наглості озвучити вголос?..
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
