З Романом ми прожила дуже гарне життя, виховали сина, Тарас вже й одружився. Я й подумати не могла, що після того, як його не стане, у мене будуть такі проблеми зі спадком. Коли я з сином вдруге прийшла до нотаріуса, щоб все владнати з документами, на нас там чекала жінка. Так дивно, стільки часу минуло, а Роман так і не змінив свого рішення, яке прийняв випадково в молодості.
Оля з Романом прожили гарне довге життя. Вони узаконили свій союз, коли їм було років під тридцять. Потім Боженька подарував їм синочка. Жили мирно, в достатку. Змогли купити квартиру, із дачі Романа збудували заміський будинок. Всі зручності. Відпочивали за кордоном. Були вірні один одному.
Коли Тарасик підріс, то одружився з жінкою з хорошої сім’ї. Їм уже тоді двадцять років стукнуло. Раніше за нас, подумала Оля тоді. Вони спромоглися забезпечити житлом молодих. Вона була рада за спадкоємця. Тільки її терзали якісь погані передчуття — надто все гаразд складається в житті. Так і сталося. Романа не стало.
Оля довго не могла прийти в себе від втрати, але змусила себе змиритися. Знайшла роботу до душі і відволікалася як могла. Через якийсь час вони з Тарасом вирушили до нотаріуса. Половина майна належала їй. А друга половина – чоловікові. Іншої рідні начебто не було.
Лише через якийсь час її знову покликали до нотаріуса. Там на неї вже чекала незнайомка.
Звати її Настя. І половина чоловіка відходить їй. Оля нічого не могла зрозуміти – дивилася на них з подивом. Жінка виглядала літньою та непривабливою. Якщо самій Олі вже за п’ятдесят, то ця явно старша. Що могло пов’язувати її та чоловіка Олі?
Нотаріус сказав, що чоловік уже 28 років тому написав власноруч заповіт на цю жінку. І ніхто його не скасовував. Тому, згідно із законом, вся спадщина належить їй.
Їхній роман закрутився стрімко — наче у серіалі. Щойно закінчили навчання в університеті. Жити б та радіти! Настя була в захваті від Романа і вони вважали, що щастя триватиме вічно.
Він у неї перший, коханий, рідний, піклувався і вона була щаслива. Якось вони подивилися кіно, де пара написала заповіт один на одного. І їм це припало до душі. У вигляді жарту вони теж пішли до нотаріуса і зробили те саме. Потім відзначили всю цю справу чаєм з тістечками.
Тільки життя розпорядилося інакше. У Романа занедужав тато і він змушений був переїхати з ним за кордон для лікування. А Настя зустріла іншого хлопця та стала мамою. Вийшла заміж. Від Романа звісток не було. Потім вона переїхала до іншого міста, де працював її чоловік. Після появи на світ доньки вони прожили недовго — незабаром розлучилися.
Вона не забула про той заповіт. І своє переписала на доньку. Тому була здивована, коли на її ім’я надійшов рекомендований лист. Адже вона вже забула про Романа. І тут згадала про свої почуття.
Роман замотався, провів на той світ батька, потім доглядав матір. Після повернення йому повідомили, що Настя переїхала та забув про неї. Не став шукати. Побачив Олю і вирішив на ній одружитися, хоч і не дуже любив її. Жили вони добре.
– Ось і що тепер робити? Віддати їй половину? Ставила всім питання Оля.
– Дуже дивно, що Роман не змінив свого заповіту. Виходить, що любив досі. Не відмовлятимуся від заповіту на згадку про Рому. Так що рівно половина того, що вам належить, тепер моя, – повідомила вона Олі.
А розпоряджатися було чим… Будинок, квартира, гроші на рахунках, автомобіль. Олі стало не добре — спочатку чоловіка не стало, а тепер це…
Адже за все життя він навіть не заїкався про цю Настю! Невже доведеться віддати те, що разом наживали? Вона намагалася оскаржити справу у суді, але нічого не вийшло. Суцільні нерви. Довелося віддати Насті гроші. А та придбала собі житло та поїхали з донькою в Карпати, святкувати перемогу.
Дякую тобі, Ромчику – щодня дякувала вона своєму нареченому.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
