fbpx
життєві історії
З самого раннього дитинства всією сім’єю Віталіка був його дідусь. Він працював на двох роботах, важко доводилося, особливо коли інші діти в дитсадку хвастались новими кросівками і снікерсами за щокою, а Віталік по бідності ходив в заштопаних дідом колготках

Віталіка батько – невдаха музикант, пішов з сім’ї коли хлопчикові не було і трьох. Поїхав до Болгарії, з тих пір і не оголошувався.

Про матір я так і не наважився запитати.

Одним словом, з самого раннього дитинства всією сім’єю Віталіка був його дідусь.

Дід сильно працював на двох роботах, важко доводилося, особливо коли інші діти в дитсадку хвастались новими кросівками і снікерсами за щокою, а Віталік по бідності ходив в заштопаних дідом колготках.

Наближався новий рік, хлопчисько мріяв, що під ялинкою буде велика пожежна машина з драбиною, або на худий кінець ігрова приставка, але вранці першого січня під ялинкою скромно чекала тільки стара вовняна шкарпетка.

Найприкріше, що це була дідусева шкарпетка.

Хлопчик засунув всередину руку і вийняв звідти одну єдину цукерку – це була звичайна шоколадна цукерка “Білочка”

У Віталіка, самі собою, заблищали очі.

Дідусь із зітханням погладив онука по голові і сказав:

– Заспокойся, Віталіку, чого ревеш? Перестань. Навпаки, ти радіти повинен, дурник, адже тобі дуже-дуже пощастило. Так – це моя шкарпетка, ну і що ж такого? Просто Дід Мороз, коли вночі до нас заходив, не знайшов іншої, не це головне.

Розумієш – це не просто шкарпетка і не просто цукерка, тепер – це чарівна шкарпетка з чарівною цукеркою.

– Чарівною?

– Ну звичайно ж.

– Дідусь, а що ця цукерка може?

– А ось що: якщо ти з’їси її і покладеш шкарпетку ось сюди на полицю, то вранці, коли прокинешся, станеться диво – в шкарпетці знову з’явиться точно така ж цукерка. І так кожен – кожен день, хоч сто мільйонів років! Уявляєш?

Віталік витер сльози, недовірливо покрутив цукерку в руках:

– А можна спробувати?

– Ну, звичайно ж, вона твоя.

– О, а смачна яка. Найсмачніше ніж звичайна.

– Ще б пак…

…Йшов час, чарівна шкарпетка ні разу не підводила свого власника і щоранку справно видавала нове маленьке диво – шоколадну цукерку “Білочка”.

Діти в садку зовсім обзаздрились, навіть не вірили на початку, але вихователька підтвердила: – “Так, хлопці, чудеса, рідко, але все ж трапляються, нашому Віталіку дуже пощастило з чарівною шкарпеткою”.

Зате дідусеві доводилося зовсім несолодко, вже дуже непросто бути щоденним рабом чудесної шкарпетки. Не завжди вдавалося дістати саме “Білочку” (просто не було зайвих грошей), тоді купувалися цукерки простіші і оберталися в спеціально припасені фантики від «Білочки». Але дід стійко тримався до останнього.

І тільки коли хлопчик вже став першокласником, він одного разу все-таки зумів не заснути майже до самого ранку і простежити – яким же дивним чином в шкарпетці з’являється нова цукерка.

… З тих пір пройшло багато-багато років, хлопчик виріс, одружився, у нього з’явився свій маленький хлопчик. Дідусь ще живий і майже здоровий, вони живуть всі разом великою дружною сім’єю.

Рік тому родина зібралася за Новорічним столом, настав час дарувати один одному подарунки.

Віталіка дружина подарувала дідові дорогу електробритву, про яку той давно мріяв, а правнук підніс свою картину в рамці. Прийшла Віталіка черга і він без зайвих передмов вручив дідові стару, пошарпану вовняну шкарпетку.

Дід заглянув всередину, дістав з нього звичайне зелене яблуко, і на превеликий подив усіх присутніх, несподівано заплакав, а потім раптом як маленький хлопчик схопився з-за столу і радісно застрибав:

– Ура!!! Чарівна шкарпетка! А яблука мої улюблені – зелені! Дякую, Віталіку! Але дивись, щоб завжди були такі ж, чуєш?

– Дід, а навіщо ти мені це говориш? Шкарпетка чарівна, вона напевно і сама в курсі справи…

… Було нелегко – справи, робота, клопоти, але ось уже цілий рік в дідовій чарівній шкарпетці щоранку, як штик, з’являється нове зелене яблучко. Сміх-сміхом, але бувало, що навіть серед ночі в магазин доводилося ганяти.

Іноді Віталік їде у відрядження, дружина запитує: – “Ти надовго?”

І Віталік відповідає: – “Так, ні, не особливо, через два – три яблука повернуся”…

PS: Нехай поруч з вами завжди буде хтось здатний подарувати чарівну шкарпетку …

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – dziendobry

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook