Нас у батьків росло двоє – я і моя молодша на два роки сестра Валя.
З сестричкою ми з дитинства були дуже-дуже близькі, нікого ріднішого що в мене, що у неї не було. Все одна одній довіряли, не мали жодних секретів. Все життя підтримували одна одну, наші батьки з цього не могли нарадітися.
Ми й уявити не могли, що між нами таке трапиться у майбутньому.
Тата нашого не стало давно. Ми з Валею виросли, одружилися. Валя з родиною лишилася жити у великому батьківському домі у нашому райцентрі, а я поїхала до чоловіка у село всього за 15 кілометрів.
Мама наша Антоніна жила, зрозуміло, з сестрою, вже старенька. Адже нам з Валентиною вже за 50, ми самі бабусі, а мамі було 85 років. Звичайно, вона була слабенька, потребувала допомоги і догляду. Валя нею опікувалася, я часто приїжджала, допомогла грошима на необхідні ліки, завжди везла продукти з села. А іноді ми з чоловіком і забирали маму машиною до нас на кілька днів. Їй вже не легко давалася така маленька подорож, але мама все одно завжди дуже раділа, коли бувала у нас.
Так і цього разу, я забрала її на різдвяні свята до нас в село, ми зарані з Валентиною і мамою про це домовилися.
Те, що сталося далі, неможливо описати без сліз.
6 січня ввечері мама посиділа трохи з нами, поїла куті. Сказала, як їй добре, які у неї чудові діти, яка вона щаслива. Сказала, що вдячна Богу за таке життя. Я її поцілувала, обійняла, провела у гостьову кімнату до ліжка.
І так мені раптом захотілося притулитися, пригорнутися до матусі, наче я маленьке дівча, а не 53-річна тітка. І я притулилася, а мама погладила мене по волоссю своєю худенькою сухою рукою.
Вранці 7-го числа я зайшла до мами, щоб дати їй ліки і допомоги приготуватися до сніданку.
Мама, здавалося, спала. Дуже спокійно, умиротворено. На її зморшкуватому обличчі застигла щаслива усмішка. А очі були закриті назавжди.
У тому, що сталося, Валентина звинуватила мене. Сказала, що я не догледіла, не дала мамі якусь вечірню пігулочку. Я й справді забула, це правда. Але я впевнена, що мама полинула не небо не через це. Просто прийшов її час, ми обидві, і я, і вона, кожна по своєму ще звечора те відчули.
Але Валі щось пояснити не можливо. Після того, як ми провели матусю, Валентина зі мною не спілкується. Не відповідає на мої дзвінки, змінила замок у хвіртці і я не можу потрапити до неї ні у двір, ні в будинок, який давно лише її, я від своєї частки офіційно відмовилася на Валину користь ще років десять тому.
Ось і вся історія. Мені дуже гірко. Чоловік каже, що мине час, і Валя відтане, зрозуміє. Говорить, що сестра просто не може простити мені того, що в останній день життя матусі з нею була я, а не вона.
Я дуже сподіваюся, що мій чоловік виявиться правий і з часом наші взаємини з сестрою налагодяться. Щодня я звертаюся з молитвами до неба і до мами, щоб і вона з хмаринки допомогла нам з Валентиною знову стати рідними і близькими. Я знаю, що матуся дуже б цього хотіла.
Автор – Олена М.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
