fbpx
життєві історії
З тим, що Генка живе на дві сім’ї, я вже давно змирилася. Я навіть сумку ладую, коли він до неї ночувати йде. Нінка, фельдшерка наша, ще то ледащо, вона навіть городу немає, що казати про господарку. Я спершу просила, вмовляла, а потім прийняла це як належне. Ти ж сама розумієш, в селі без чоловіка не проживеш. Була лише одна умова: діти про це нічого не знають, і на вихідні Гена завжди дома

З тим, що Генка живе на дві сім’ї, я вже давно змирилася. Я навіть сумку ладую, коли він до неї ночувати йде. Нінка, фельдшерка наша, ще то ледащо, вона навіть городу немає, що казати про господарку. Я спершу просила, вмовляла, а потім прийняла це як належне. Ти ж сама розумієш, в селі без чоловіка не проживеш. Була лише одна умова: діти про це нічого не знають, і на вихідні Гена завжди дома.

Ця не надто смішна історія сталася з моєю двоюрідною сестрою. Живе вона в Харківській області, у великому селі. Щодо великого. Адже зараз як: маленькі села занепадають, великі колись села стають маленькими селами.

У селі, де живе сестра, близько тисячі жителів. Є навіть середня школа. Не знаю тільки, скільки там дітей вчиться.

Стефі – 52 роки. Є чоловік. Син з дружиною і дітьми в Харкові живуть. Незаміжня дочка – десь ще далі.

Ми з нею не бачилися років десять. А тут я вирішила у відпустці до неї з’їздити.

Зустріли мене добре. Увечері сіли за стіл, плящина, салатики, огірочки, сала поставили. Бачу: чоловік її мнеться, за стіл не сідає. Вигляд у нього такий, як ніби злиняти хоче…

Стефа йому спокійно так говорить: “Та йди вже ти, а!”

Він пішов. Сидимо, розмовляємо, дитинство і юність згадуємо. Чоловіка немає. Час – 12 година ночі. Я питаю: “А куди твій подівся?” Вона відповідає: “Так він сьогодні у коханки ночує”.

Сказати, що у мене відвисла щелепа – це нічого не сказати. У мене відвисло все!

“Та не бери ти в голову, я ж спокійна, як удав. Ось і ти заспокойся. Тільки й того… Мужик в іншої ночує”, – сказала сестра.

Після цих слів вона плеснула на денце чарки і розповіла, як вона вже років п’ять ділить свого чоловіка з іншою жінкою.

– П’ять років тому залишилися ми з чоловіком одні. Син-то ще раніше в місто поїхав, а дочка сюди приїхала вчителювати. Рік попрацювала – затужила по місту, друзям – теж поїхала. Квартиру в місті зараз орендує.

Живемо, значить, ми одні. На рідкісні вихідні діти, онуки приїжджають.

І ось я дізнаюся, що мій благовірний з фельдшеркою нашої замутив. Вона у нас самотня – чоловік у засвіти відійшов. Ходив уколи робити, ну, мабуть, добре вона його вколола, раз гуляти з нею став від мене.

Скільки було скандалів, скільки я ридала, просила. До неї ходила, матері її. Як здурів – треба було йому до неї і все.

Тоді я змирилася і поставила умову: “Діти наші нічого знати не повинні. Ходи, ночуй до неї на тижні зо два рази. На вихідних, щоб дома!”.

Ти скажеш, що я не мудра? Не мудра. Але так краще всім. Ти бачиш, яке у нас господарство? Качок тільки голів тридцять!

Адже він не п’є, працьовитий, жодного разу мені поганого слова не сказав. А як же йому соромно, котяра…

Мені дуже хотілося запитати у сестри щодо її “близького” життя з чоловіком-зрадником. Тільки хотіла поставити це делікатне питання, як сестра вже все мені сказала: “А вихідні мої! У суботу в баню разом ходимо, потім милуємося одне одним.

Цією справою він мене не ображає. Жаркий мужик, хоч і немолодий. А що до Нінки-фельдшерки сновигає – я з цим вже змирилася. Я навіть сумку їм збираю з харчами. М’ясо, сало… Вона баба лінива.

Живе одна, навіть город не обробляє. Отримує в медпункті за пів ставки фельдшера пару тисяч. Ось і підгодовуємо чоловікову “любов”. Він їй і грошей дає.

Вранці я вийшла на кухню. Чоловік сестри їв вчорашній салат. Привіталися. Говорити не було про що.

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page